Я чудово пам’ятаю ще ті часи, коли у мене було таке гарне дитинство з найкращими канікулами в дитячих таборах для відпочинку, а якщо вже я і залишалася в місті, то усім двором гуляли разом.
Ми усі разом, коли батьки були на роботі, адже вони й багато працювали тоді, бігали, гралися, усі одне одного добре знали, такі дружні були. Часи змінилися відтоді, зараз вже не ті часи, що раніше, на жаль.
Навіть і в ті часи, відпочинок дітей в оздоровчому таборі не всім батькам по кишені, адже за це потрібно викласти чималу суму коштів, особливо тим, хто не має жодних зобов’язань.
У місті залишити дитину на весь день одну, поки мама з татом на роботі теж не дуже добрий вихід: гуляти на вулиці одній дитині не варіант, а в 4-х стінах – ще гірше, зрозуміло.
– Нас виручає наша бабуся, мати мого чоловіка, – пояснює Марія, – моя мама живе в столиці, я й сама тут народилася та виросла. Але мама часто недужає і займатися двома дітьми 8-ми і 11-ти років їй не під силу зараз, як і їздити до нас з протилежного кінця мегаполісу в її стані, і в її роки. А мама мого чоловіка Остапа живе в невеличкому селі і, якби не вона, не знаю, що б ми й робили.
Марія і Остап звичайна пересічна родина. Їм обом трохи за 30, двоє дітей, кредит виплачують за трикімнатну квартиру: у них хлопчик та дівчинка, тому всім потрібно по кімнаті, меншу квартиру було брати не варіант, адже потім не знати як її ділити і хто де має жити.
– Працюємо, – знизує плечима Марія, – справляємося якось, економити доводиться, років 4 вже обоє у відпустці не були. Вважаємо за краще брати грошову компенсацію, адже нам дають непогану грошову винагороду, якщо не скористалися відпусткою. Так що мама Остапа нас виручає в плані того, що діти хоч не на асфальті літо проводять, а в, хоча маленькому, але мальовничому селі, на чистому повітрі біля річки.
Незамінна бабуся живе на одну скромну пенсію. Марія та Остап намагаються хоча б раз в 2-3 тижні приїхати провідати маму та дітей.
– У ці дні ми загружаємо в машину різні продукти, – повідомляє Марія, – намагаємося привезти все, що необхідно для мами і дітей. Пенсія у моєї свекрухи – суцільні копійки, та, багато чого вона вирощує на городі своєму сама, але дітям зараз подавай й ласощі, і щось смачненьке, і делікатеси, і інше. Грошей трішки даємо свекрусі, а як інакше. Вона, правда, відмовляється, каже, що внуки їй в радість і вона не збідніє, але ми ж розуміємо, що наші зарплати не можна порівняти з пенсією мами, на яку особливо не розгуляєшся, а їй ще й дітей годувати, теж хоче їм щось смачненьке купити від себе.
Брат Остапа, який теж кілька років тому виїхав до столиці, одружився 4 роки тому.
У його дружини був син від першого шлюбу, зараз йому 10 років, 3 рочки недавно виповнилося молодшому, уже їх загальному малюкові.
– Перший раз брат мого чоловіка з дружиною привезли моїй свекрусі дітей в на початку літа, – згадує Марія, – у відпустку відправилися. Бабуся наша нічого проти не мала, звісно, на 2 тижні залишила обох їх у себе, потім молодшого сина мама забрала, а старший з нашими дітьми був у бабусі все літо.
Марія невдоволено морщиться та справа не в тому, що цей хлопчик не рідний їй онук, бабуся відноситься до пасинка молодшого сина тепло.
Ось і в цьому році погодилася прийняти і тих онуків на все літо, дружина брата Остапа ж вийшла на роботу, садок для молодшого є, але у бабусі в селі ж краще.
– Старший в місті сидіти буде, і молодший в садочку, – скаржилася дружина брата Ірина свекрусі в травні, – так погано він до садочка звикає, за два місяці два лікарняних і по тижневі вдома сидить. Йому б відновитися десь на природі, на свіжому повітрі трохи.
– Бабуся натяк зрозуміла, – каже Марія, – покликала їх до себе, хоча це і важко. Вона одна, а дітей четверо з яких один зовсім малюк. Але справа навіть не в цьому. На початку літа брат Остапа з дружиною дітей привезли, а ні копійки грошей бабусі не залишили. А діти, як відомо, хочуть їсти, ще й не просту картоплю пісну, чи макарони дешеві, а щось смачненьке.
– Так нічого, – говорила свекруха, – вони просто не подумали про це. У мене відкладено є трохи грошей, я якось вже впораюся сама, купуватиму їм щось цей час.
– Ну звичайно впоралися, ми ж й продукти залишили, і гроші періодично давали. Але і в цьому році дітей привезли до мами чоловіка вже в 20-х числах травня. З речами і без копійки на їх прокорм.
Марія злиться та ображається: у брата чоловіка й його дружини зарплати непогані, кредиту у них немає, живуть в квартирі, яка Ірині у спадок дісталася, не бідують зовсім вони.
– Невже не здогадуються, – не розуміє Марія, – що утримання двох дітей грошей коштує чималих? Ми привезли своїх трохи пізніше. Як завжди – з повним багажником всього. А свекруха нам вже вручає список, що привезти наступного разу, бо свої гроші вона тепер відкладає, хоче щось там восени ремонтувати у хаті.
– Суп зварила – не їдять, давай сосиски їм смачненькі, – зніяковіло скаржилася бабуся, – так сир з варенням теж не хочуть, давай йогурти солоденькі. У нас полуниця ще не пішла, а на ринку дорого, не можу їм купити її.
– Ірино, – не витримала Марія та зателефонувала дружині брата свого чоловіка, – майте совість, дітей привезли в село до бабусі, а їсти вони що по-твоєму будуть?
– Твої їдять, – була відповідь, – а мої чим гірше? Бабуся нагодує, я не хвилююся за це.
– І телефон поклала, – каже Марія, – чоловік не витримав, сам з братом поговорив.
Після розмови Ірина з чоловіком посперечалися.
– Що це за бабуся, яка гроші просить за те, що внуки у неї живуть і їдять?
– Всі доводи, що бабуся у них нічого не просить, але просто й годувати їй їх не має на що, особливо за їх запитами, – каже Марія, – не подіяли.
– Я заберу дітей та відправлю їх до своєї мами, – заявила Ірина своєму чоловікові, – зрозуміло, наш старший син їй не рідний, а й на рідного онука копійку не витратити, це як?
– Забрала дітей? – запитую.
– Ага, аж три рази забрала, – сміється Марія, – мама у неї живе недалеко, але бажання з онуками власними сидіти не виявила абсолютно ніякого. А може грошей теж немає у неї, просто вона правду у вічі сказала своїй доньці, а дочку свою знає дуже добре. Брат Остапа гроші сам перерахував мамі після того, пообіцяв робити це регулярно, сказав, щоб ми вже з чоловіком самі купували, що потрібно дітям і бабусі, поки ті гостюють у них. Не без навіювання з боку мого чоловіка, зрозуміло. Бабуся бабусею, а сидіти влітку з онуками вже допомога істотна.
– Ось раніше бабусі з дітей грошей не брали, – сказала чоловікові Марії ображена Ірина, – а зараз куди не глянь – всі хочуть грошей, навіть найрідніші люди, навіть для рідних онуків.
– Просто їли раніше онуки у бабусі картоплю з квасом та млинці з молоком, – сказав на це мій Остап, – йогуртів не просили і делікатесів дорогих не бачили, от і не хотілося їм. Та й простіше життя було. А зараз інший час. Мамі важко, її теж потрібно зрозуміти.
Але хіба він не правий? Чи бабуся має останнє віддати, у себе забрати, щоб дітям і онукам годити? Хіба правильно це?
Фото ілюстративне.
