Моїй мамі зараз вже 80 років.
Живе моя мама в селі, вже досить таки багато років, як тата не стало, я в неї єдина донька.
Живемо з чоловіком ми в невеличкому місті, маємо хорошу трикімнатну квартиру, в кожного свій власний автомобіль.
У сина мого своя сім’я, вони живуть окремо від нас.
Вже є онучка і ми з чоловіком завжди дуже допомагаємо нашим дітям.
Загалом, живемо, як і всі нормальні сім’ї: робота у нас непогана, дім, діти.
Село, де живе моя мама знаходиться не дуже далеко від нас – десь приблизно 60 кілометрів.
Ми раніше з чоловіком часто їздили до моєї мами, а зараз немає змоги провідувати її щовихідних, як то раніше було.
Ми приїжджаємо до мами декілька разів на місяць, я її мию, все перу, прибираю і залишаю повний холодильник продуктів, стараюся і приготувати і купити все те, що вона любить.
Ми з чоловіком досить таки добре заробляємо по сучасним міркам, тому не хочу, щоб мама собі відмовляла у чомусь, хоча їй зараз можна їсти не все.
Моя мама завжди у нас чистенька, доглянута добре, хоча зараз я їй не можу приділити так багато уваги, як приділяла колись.
Я домовилася з сусідкою, вона носить їй завжди свіже молочко.
Я вважаю, що добре дбаю про маму свою.
До нас в місто мама їхати категорично відмовляється і просила цього року, щоб ми їй купили дрова на зиму.
Цієї зими, чоловік занедужав, я не хотіла їхати до мами, адже вона літня людина, їй цього не потрібно.
Я хвилювалася за неї, думала, як там вона одна.
Мама часто забуває зарядити телефон, може згадати лише ввечері, а телефоную, хвилююся.
Тому зараз я вирішила, що знайду в селі жінку, яка щодня буде до мами приходити, провідувати її, щось допомагати.
Мій чоловік ще 5 років тому провів мамі в хату воду, зробив туалет, тому у мами умови хороші.
Ще б усі старенькі люди в нашому села так жили, як мама рідна моя.
Я стала випитувати в жінок в селі, хто може глядіти мою маму за гроші, люди до цього ставилися по-різному.
А згодом мені стали телефонувати мої родичі, усі говорили, що я не маю совісті, на чужу людину хочу залишити маму.
Я спочатку, звісно, не звертала уваги на всі ці слова, але вже в селі люди при зустрічі починають повчати мене: кожен знає, як краще мені і моїй мамі, кажуть, що я маю робити.
Мене вже це втомило, я й далі буду їздити до мами, заберу її до себе, якщо буде така потреба і вона захоче.
Але зараз мама добре себе почуває, чому вона має їхати кудись зі свого дому, бо людям здається, що так буде краще для неї?
Але це не так.
Мама хоче жити в своїй хаті, а я готова платити людині гроші, щоб вона ходила і допомагала їй.
Вона з тих людей, яка до кінця хоче жити в своєму домі і іншого не признає.
Що в цьому поганого?
Чому люди засуджують мене?
Хіба я залишаю маму саму?
Вона житиме в себе вдома, а я навідуватимуся з сім’єю до неї, як матиму вільний час.
Невже це погана старість у 80 років в наш час?
Фото ілюстративне.