Після 20-ти років заробітків я нарешті повернулася додому, але виходить так, що вдома омріяного спокою немає.
В Італію я поїхала у віці 46 років. Тоді моїй мамі було так, як зараз мені – 66 років.
Жили ми дуже бідно. З чоловіком я розлучилася, бо він крім стакана і друзів нічого не бачив.
У мене було дві дочки, яких треба було житлом забезпечити, то ж іншого виходу, як їхати в Італію на заробітки, я просто не бачила.
Моя мама схвалила таке моє рішення, і пообіцяла, що буде дивитися за моїми дівчатами.
Це тепер я розумію, а що за ними було дивитися?
Старшій моїй доньці було 24 роки. Вона через рік, як я поїхала в Італію, заміж вийшла.
Надійці моїй, можна сказати, пощастило, бо зять забрав її до себе, у нього була своя окрема квартира.
Молодшій доньці, Оленці, було тоді 19 років. Вона вчилася в університеті і жила в гуртожитку.
То ж за великим рахунком, моя мама залишилася вдома одна.
Я висилала їй усі зароблені гроші, а вона ними розпоряджалася на свій розсуд.
Треба зазначити, що господарювати моя мама вміла. Старшій моїй доньці вона купила машину.
Молодша, як виходила заміж, вселилася в свою власну квартиру, яку мама купила за мої гроші.
Нам же мама організувала будівництво дому. Тепер у нас величезний будинок на два поверхи.
Мені навіть додому не треба було приїжджати, достатньо було просто відправляти гроші додому, а мама сама з усім справлялася.
Цієї весни я приїхала додому, бо вирішила, що досить з мене тих заробітків. Та й здоров’я стало підводити.
Я собі подумала, що дім великий у мене є, все в будинку теж є, якісь гроші також маю, то чому б мені вже не пожити для себе?
І я б ніколи не подумала, що вдома я не буду мати спокою.
Не дає мені спокійно жити моя мама. Не зважаючи на свій вік, почувається вона чудово.
Зранку встає близько шостої, і йде на грядки, там вона собі роботу завжди знаходить.
Мало того, що вона собі роботу шукає, так вона ще й сердиться, що я разом з нею не встаю вдосвіта.
Потім вона ходить по сусідах і миє мені кісточки, що я лінива, не хочу нічого робити.
Все це я описую в загальних рисах, бо насправді мама створила таку атмосферу, що перебувати вдома просто неможливо.
Мої доньки все це бачать, і дуже мене шкодують, бо знають характер бабусі, за ці роки вони від неї теж немало натерпілися.
Я вирішила, що мені спокійніше в Італії, і подзвонила подрузі, щоб вона знов мені в Римі шукала роботу.
Збудувала я будинок, але жити в ньому я поки не можу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
