– Як виявляється на сьогоднішній день, моя дочка з дітьми буде, мабуть, знову все це літо сидіти в місті, в своїй жаркій маленькій квартирі, – розповідає своїм сусідкам пенсіонерка Олена Петрівна. – Так шкода мені її з малими дітьми стало, що словами передати не можу. Вмовляю зараз щодня приїхати до нас на дачу цього літа, весною я збираюся сама туди поїхати, планую весь город цього року посадити, щоб влітку все своє свіже було, щоб нічого зовсім не купувати. У нас хороший великий будинок, як для дачі, прекрасні умови, всі зручності є, які вдалося зробити. Не хоче моя донька їхати до мене, уявляєш. Боїться чоловіка свого одного залишити надовго в місті. Це сваха їй щось там сказала, не інакше, я це відчуваю прямо.
У дочки Олени Петрівни, Світлани, двоє маленьких дітей, молодшому вже скоро рік буде, найстаршому – трохи більше трьох, однокімнатна квартира на 11 поверсі міської багатоповерхівки, в шумному районі міста, і чоловік, який майже ніколи не буває вдома, який їде на роботу рано вранці, а приїжджає, коли немає вже пробок, пізно ввечері, і, власне, вже і спати пора лягати.
Звичайне життя в мегаполісі, як у всіх. Деяким людям воно навіть подобається, люди звикають і ти в село їх ніяк не заманиш.
Минуле літо Світлана практично безвилазно просиділа з дітьми в місті, майже, цілими днями сиділа в квартирі і займалася домашніми справами.
Молодший син тоді тільки народився, відпустки у чоловіка не вийшло, бо сидів вдома, поки дружина була в стаціонарі, а потім трішки допомагав їй вдома поки вона поралася з немовлятком, а він сидів зі старшою дитиною. Та й які там відпустки, коли один годувальник на всіх.
Їх маленьку квартирку з вікнами на південну сторону цілий день наскрізь прогріває жарке сонце, коляска для двох дітей не входить в ліфт. Вантажний ліфт минулого літа, наприклад, постійно не працював, і вийти на вулицю Світлані з двома дітьми було дуже непросто, навіть розповідати не доводиться, це можна лише уявити.
Гуляли практично тільки по вихідним, та ще в ті дні, коли чоловікові дивом вдавалося приїхати додому трохи раніше звичайного часу. В інший час сиділи усі разом в жаркій тісній малій квартирі.
У батьків Світлани є прекрасна добротна дача, невеличкий заміський будинок.
Влітку там краса – поруч ставок, гарний ліс, чисте повітря, сусідки за копійки продають полуницю і парне молоко, можна недорого купити яйця, курей та м’ясо. Батьки все літо пропонували приїхати і жити там з дітьми, скільки треба.
Величезний будинок, місця багато, батьки по черзі б приїжджали допомагати з дітьми, поруч селище, де магазин і поліклініка, діти б дихали свіжим повітрям – але Світлана категорично не погодилася з батьками ні в яку, відмовилася відразу.
А як же чоловік в столиці один в квартирі на так багато часу залишиться? Три місяці він там буде один – це дуже багато, це не жарти.
150 кілометрів в один кінець – не наїздишся, навіть у вихідні дня.
– Ну не залишиш же ти чоловіка в місті зовсім одного? – каже Світлані свекруха. – Справа ваша, звичайно. Якщо тобі так уже й прямо хочеться до батьків – їдь, звичайно. Але я б не поїхала. Побоялася б так вчинити. Хіба мало що.
Найцікавіше – подруги Світлани теж, як не дивно, підтримали таке рішення. Мовляв, молодого чоловіка залишати одного у величезному місті без сім’ї на все літо – це якось зовсім недобре, так ніхто з них не вчинив би. Може й іншу підшукати собі за цей час, як пити дати – і що потім, кого звинувачувати? Тільки себе, що поїхала і залишила чоловіка одного, а вони ж, як діти. Ні вже, краще сидіти вдома поруч з чоловіком в жаркій квартирі разом з дітьми, але зате разом.
Чоловік Світлани Остап, чесно кажучи, спробував висловитися за поїздку на дачу, мовляв, дітям там краще буде провести літо, ніж постійно сидіти вдома, але Світлана на нього ще й образилася.
Йому добре так – відправить сім’ю і залишиться один в квартирі, буде жити в своє задоволення, а дружина буде сидіти все літо з двома дітьми у батьків? Батьки не зобов’язані, між іншим усіх їх глядіти та утримувати.
Загалом, Світлана їхати не хоче, вже сказала точно, що сидітиме вдома.
– Ми з чоловіком ще колись давно, як купували ту дачу, мріяли, що там діти наші з онуками відпочиватимуть біля нас щоліта, – ображено говорить Олена Петрівна. – Ми ж для них і старалися, щоб вивозити їх туди зі столиці на літо. А тепер, виходить, ця дача нікому не потрібна, для кого мені там все садити і старатися батькові? Ми пропонували в цьому році навіть забрати онуків на літо на дачу без Світлани, хоча діти маленькі ще зовсім. Але і такий варіант нашій доньці не подобається зовсім, відмовилася відразу, як ми їй запропонували.
З одного боку, Світлані важко, з двома дітьми щодня сидіти в чотирьох стінах все літо дуже непросто. Одна, без допомоги, молодша дитина починає ходити, ходити в їх квартирі, заставленій ліжками, якимись коробками і речами, практично ніде. На вулицю вийти з двома дітьми теж непросто. Молодший вже не хоче сидіти в колясці, діти вередують, сперечаються, плачуть, Світлана бігає між ними в марних спробах чимось зацікавити.
На дачі всі ці проблеми можна було б легко вирішити, але їхати туди Світлана не хоче, як вважає Олена Петрівна, через слова матері Остапа.
Олена Петрівна дуже сподівається, що донька передумає і це літо все таки проведе на дачі з користю для себе та маленьких дітей. Оленя Петрівна вже купила насіння, щоб мати свою розсаду на весну для дачі, щоб годувати дітей та онуків свіжими овочами та зеленню, дуже вірить з батьком, що таки проведуть це літо з рідними людьми.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
