fbpx
Життєві історії
Цієї весни батьки попросили, щоб я поїхала з ними на ринок. Я думала, що вони будуть купувати собі якісь речі. Але виявилося, що вони мене хочуть одягнути і взути. Щоб їх не ображати, я дала свою згоду. Купили мені пальто, туфлі. Я їм, звичайно, подякувала. Але я ніяк не можу заспокоїтися. Мені так соромно, що батьки мене одягли і взули. Що я, замість того, щоб допомагати батькам, сама одяглася за їх рахунок

Так вийшло, що ще до одруження мого чоловіка підставили на серйозні гроші. Коли я за нього виходила заміж, я це знала. Але свого рішення виходити заміж я не змінила, бо любила чоловіка, а він мене, та він і зараз готовий мене на руках носити.

Живемо ми окремо від батьків. У нас є своє житло. Моя свекруха у мене була золота. Це дійсно найкращий друг, і справжня мама. Але вийшло так, що вона втратила зір. Ледве бачила, навіть самостійно не могла собі насипати тарілку супу. Тому сестра чоловіка змушена була до неї переїхати.

Сестра чоловіка (мати одиначка з двома дітьми), ніяк не може знайти роботу. Їй вже за тридцять і їй говорять, що вона стара. Вона живе за рахунок дитячих грошей. Коли не стало свекрухи, то ми з чоловіком намагаємося допомагати їй, чим можемо. То грошима, то продуктами. Хоча самі живемо не багато.

І я не розумію тих дружин, які живуть в достатку, і все одно лають чоловіка, що він не вміє пристойно заробляти. Вони не були на нашому місці. На продукти нам вистачає, ми харчуємося нормально. Одягаємося виключно в секонд-хенді, але намагаємося купувати речі не заношені, які пристойно виглядають. І ціна дуже хороша – нам підходить.

Повністю про своє сімейне життя я батькам не розповідаю. Вони навіть не знають за борги чоловіка, відносини у них з моїм чоловіком дуже хороші, мама моя любить свого зятя. Але знаючи, що ми любителі секонд-хенду, вона постійно мене пиляє. Невідомо хто носив, чим жив і т. д.

Не знаю, як так склалося, але самі вони без мене нічого не можуть собі купити з речей. То ціни величезні, а пенсія у них маленька, то ніби й ціна пристойна немає потрібного розміру і так далі. Коли я їду з ними на ринок моментально знаходиться саме те взуття, чи саме та річ. І за розміром, і по грошах.

Пенсія у них невелика, мінімальна. І цієї весни вони попросили, щоб я поїхала з ними на ринок. Я вже знаю, що будуть купувати собі якісь речі. Але виявилося, що вони мене хочуть одягнути і взути. А саме купити мені пальто і туфлі. Як я не відмовлялася, як не говорила, що у мене є гроші, і ми самі збиралися їхати і купувати, вони нічого навіть і чути не хотіли. Говорили: «Ти, скільки років в цьому пальто вже ходиш? Та й взутися ти не маєш в що».

Щоб їх не ображати, я дала свою згоду. Купили мені пальто, туфлі. Я їм, звичайно, подякувала. Але я ніяк не можу заспокоїтися. Мені так соромно, що батьки мене одягли і взули. Що я замість того, щоб допомагати батькам, сама одяглася за їх рахунок.

Вони звичайно дуже задоволені, що мені допомогли. Але я досі не можу знайти собі місця. І якщо трапляється можливість, я купую їм щось смачненьке, якісь продукти. Але це ніщо в порівнянні з тим, чим вони мені допомогли. Я постійно себе докоряю за те, що так вийшло.

На нашому життєвому шляху трапляються люди, які живуть в ще гіршому стані, ніж ми. І ми з чоловіком намагаємося їм допомагати, чим можемо. Не можемо дивитися спокійно на таких людей. І коли я додому прийшла в обновках, мій чоловік сказав такі слова: «Бачиш, як Бог тебе благословив, ми допомагаємо іншим, а воно повертається до нас».

Я це розумію, але жалкую, що це благословення прийшло через батьків. Одну пенсію вони віддають за комунальні послуги, на другу живуть і ледве витягують.

Можливо, ви мене почнете засуджувати, що я у бідних батьків взяла гроші на речі. Можете мене засуджувати за те, що я вийшла заміж за людину з боргами, і тому нічого тут плакатися. Я знала, чим все це обернеться. Але я не шкодую що я вийшла заміж саме за нього. Він сильний, він сміливий, надійний, вірний. А це для мене багато чого варте.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page