fbpx
Життєві історії
Цієї суботи я пішла до своєї тітки в гості, купила печиво, вона зробила чай. А потім зайшла її донька, яка нещодавно повернулася з-за кордону. Я пішла до автобуса, лише потім зрозуміла, що забула свій телефон

Поки моя двоюрідна сестра була за кордоном з дітьми, я в усьому допомагала тітці Тамарі, її мамі. Тітка Тамара має 67 років, наче й не стара, та здоров’я в неї не дуже добре, їй важко все робити самій.

Тітка Тамара тримає город, чимале господарство, тому я завжди в усьому підтримувала її. На вихідні часто ходила до неї допомагати робити роботу якусь.

Перед тим, як копати картоплю тітка Тамара набрала мене і попросила про допомогу. Сказала, що хоче зібрати врожай, бо скоро обіцяють дощі.

Ми з чоловіком та дітьми прийшли до неї зранку. Буде справедливо, якщо я скажу, що ми викопали їй город самі, вона правда найняла трактор, а ми самі визбирали їй всю картоплю за день.

А вже через тиждень її донька Тетяна повернулася з-за кордону з дітьми.

Після того я рідше вже приходила до тітки, адже в неї тепер є помічники. Хоч Тетяна живе окремо, але дуже близько до мами, тому може до неї приходити щодня.

А цієї суботи я вирішила піти в гості до тітки зі своїми дітьми, адже давно ми не провідували її.

Коли прийшли, тітка Тамара стала бідкатися, що я не попередила її і нас вона немає чим вгостити. Але я з собою печиво принесла, тітка зробила чай.

Ми трохи посиділи, а потім прийшла Тетяна з дітьми. Вони з мамою щось перешіптувалися, а потім всі разом зайшли до нас в кімнату.

Я розумію, що мама хоче побути з донькою, багато часу вони були за кордоном, вирішила піти, щоб вони побули разом.

Ми попрощалися. Та лиш на зупинці сільського автобуса я збагнула, що забула телефон. дітей залишила на зупинці зі знайомою, а сама швиденько побігла до тітки, вони близько живуть.

Забігаю без попередження, бо через 5 хвилин автобус, діти залишаться самі – а на столі повно різних страв. Там і голубці, і рибка смажена, і салати якісь. Видно тітка Тамара радо зустрічає гостей.

А тут з вулиці вона йде і її голос чути:

– Доню, картоплю з м’яском підігрію, щоб діти не їли холодну.

Зайшла, а тут я. Тітка очі опустила, Тетяна мовчить. Я без жодного слова та пояснення взяла телефон на дивані і побігла до дітей.

Так прикро мені не було ніколи. Я стільки добра зробила цим людям, а з нами ось так. Найприкріше, що з тих пір ні Тетяна, ні тітка мені не дзвонять. Може соромно їм? Навіть не знаю, чи варто спілкуватись з такими людьми.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page