У селі люди зараз готують свої городи для того, щоб саджати картоплю навесні, купують заздалегідь насіння, а моя мама не хоче цього робити, каже, що втомилася, нічого цього їй вже не потрібно. Город садити вона вже не буде ніколи, не хоче.
Ще з початку осені моя мама щодня телефонувала мені, говорила, що вже немолода, важко самій в селі. Взимку будуть сильні морози, то вона сказала, що втомилася гріти грубку, а газу у неї немає.
Вона вже декілька місяців майже щодня дзвонила мені, просила, щоб ми з чоловіком забрали її до себе в місто. Вона обіцяла дивитися за дітьми та шукати собі якийсь підробіток, мама каже, що в місті людям легше живеться і їй легше буде.
Їй зараз всього 63 роки, вона ще не стара людина, її сусідка і в 73 роки все сама робить, бо чоловіка давно не стало давно, син і донька приїжджають до неї з сім’ями по можливості і все допомагають їй, і вона своїм дітям не набридає, не проситься до них, а навпаки, каже, що поки ще ходить і сама може їсти собі приготувати, з хати вийти на сонечко, то житиме в селі, в місті вона жити не хоче.
Моя мама ще зовсім не стара людина жінка і мій чоловік говорить, що вона ще цілком може впоратися сама, адже в її віці у нас в місті люди ще й на роботу ходять. Та вона вже майже пів року просить мене, щоб я забрала її в місто до себе. Але ми з Іваном і двома доньками живемо в двокімнатній квартирі. Куди я її заберу до нас, де вона житиме? Таке враження, що вона не розуміє того, говорить, що готова спати на кухні. Але я навіть не уявляю, як це може бути. Що це за життя, коли всі сидять на купі?
Я її вмовляю щоразу, щоб вона мене зрозуміла, я обіцяю, що доглядатиму її на старості, але зараз забрати її до себе не можу, адже маю сім’ю, їй ніде жити у нас. Пояснюю, що якщо не хоче садити город і тримати господарство – нехай, ми допомагатимемо по можливості – купимо їй тих два мішки картоплі, м’яса та молока, але їй з нами жити зараз ніде. Мама ще колись ніби розуміла мене, а цієї осені сказала різко, що ні картоплі, ні грядок садити не буде, город навіть не орала. Корову продала жінці з сусіднього селі і вже пакує речі до нас, всім сусідам і людям в селі говорить, що ось-ось я її до себе маю забрати.
Я вже сили немаю. Не знаю, як мені говорити з нею, щоб вона мене зрозуміла? Я вже не знаю, як мені діяти?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
