В свій час мама мого чоловіка продала свою трикімнатну квартиру в обласному центрі і купила собі невеликий будиночок в селі, сказала, що вона завжди про це мріяла. Гроші, які у неї залишилися, вона поділила між своїми дітьми: дочкою і сином, моїм чоловіком.
На той час ми жили в однокімнатній квартирі і мамині кошти нам стали дуже в нагоді. Ми продали свою квартиру і купили більшу, хотіли трикімнатну, але грошей вистачило лише на двокімнатну, але і на тому спасибі.
Сестрі чоловіка пощастило більше, вони змогли придбати собі трикімнатну квартиру. Не знаю, чи у них самих було більше грошей складено, чи свекруха не порівну поділила дітей грошима, але зовиці вдалося купити більше житло.
Мама почала господарювати, їй дуже подобалося обробляти город, вирощувати овочі і фрукти, але сама вона з роботою не справлялася, тому ми щосуботи їздили до неї багато років на постійній основі. Я не пам’ятаю жодного разу, коли б ми не приїхали на вихідні до неї, інколи треба було забути про свої плани, щоб мама не засмутилася.
Зовиця приїжджала лише по великих святах, робота в селі була не для неї і вона завжди прямо про це заявляла. Але це не заважало їй брати з села продукти, які вирощували ми з чоловіком.
Так ми прожили багато років, а цієї осені мама захворіла і не може сама залишатися вдома. Я була впевнена, що дочка захоче забрати її до себе, адже у них більше місця, але зовиця відразу сказала, що її чоловік проти, і що ми все життя крутилися біля мами, користалися її добротою, а тепер відмовляємося її брати до себе.
Ми зовсім не відмовляємося, але у нас просто немає місця, у нас всього дві кімнати – в одній живемо ми з чоловіком, в іншій дві наші доньки. А в зовиці один син, тому одна кімната точно вільна.
Я не розумію, як дочка може так поступити з матір’ю? Адже свекруха в свій час їй дуже допомогла, та це зовиця вже про це забула. А що нам робити, мені і свекруху шкода і тіснитися нам з дітьми не зовсім зручно буде.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.