Наталя зовсім не любить запрошувати в гості рідну сестру свого чоловіка Оксану.
Оксана жінка заможна, живе в столиці, чоловік її дуже добре давно заробляє, діти теж навчаються в найкращих вишах.
Інша справа Матвій, її брат. Матвій після училища повернувся жити в село до батьків, жив разом з ними, а потім привів невістку додому.
Наталя дівчина, хоч молода, але дуже господарська, усе вміла: готувати смачно, город гарно обробляти, за господарством на совість доглядати.
Всі роки Оксана приїжджала до своїх батьків в село лише на свята, наче гостя.
Сяде собі спокійно за святковий стіл, добре знаючи, що вже зготувала усі смачні наїдки Наталя, лише починає виказувати своє незадоволення.
Одна страва якась геть пересмажена, інша дуже пересолена, те жирне, те сухе, те розварене, те холодне, а те гаряче, і все не так постійно.
Батьки Матвія були люди добрі, любили Наталю завжди, але й рідну дочку свою розгнівати не хотіли, тому мовчали на всі ці докори.
Мовчала й сама Оксана завжди, хоч часто дуже гірко від того було.
Матвій іноді, звісно, говорив, щось сестрі у відповідь, ставав на захист своєї дружини, але, зрозуміло, що він дуже не хотів суперечки в хаті, тому Оксана слів ніколи особливо не добирала, не звикла, що їй хтось перечитиме.
Коли Наталя виходила на кухню, нести іншу страву, за нею швиденько бігла її свекруха, вибачалася перед невісткою щиро, співчутливо дивилася в очі, просила не звертати уваги на слова її доньки, бо хоч вона її і рідна мати, але знає, що Оксана погана господиня, а все це говорить за столом через заздрість.
Свекруха пропонувала допомогу, просила Наталю вибачення, казала, що дуже розуміє її, але доньці сказати нічого не може, бо та образиться і більше ніколи до матері й носа не покаже, а вона любить її і не уявляє свого життя і без своєї рідної доньки також.
Ледь відбувши цього року Великдень з родиною чоловіка, Наталя сказала Макару, що на Різдво вони поїдуть до її мами і тепер їздитимуть туди щосвята, вона більше не хоче з його родиною зустрічати свята.
Мовляв, нехай Оксана сама батькам везе якісь страви, накриває стіл, бо їй ніхто не догодить, а Наталя більше бачити такого ставлення не хоче.
Нехай самі святкують, можливо, тоді цінуватимуть її.
Свекруха плаче, просить Наталю бути мудрішою і не зважати на її доньку, а Наталі образливо, що ніби всі на її стороні, але й слова сказати Оксані не можуть.
Хіба це правильно? Чи повинна вона шкодувати свекруху?
Фото ілюстративне.
