fbpx
Життєві історії
Цей Новий рік я збиралася святкувати сама біля телевізора, але подзвонив син, запросив до себе. Я відразу у нього запитала, а як на це дивиться невістка, чи не буде вона ображатися. Син сказав, що вона згодна, і 31 грудня він приїде за мною. 31 числа я заходжу до них, а вони всі в піжамах ще зранку сидять, усі з телефонами. Я вирішила, що так діла не буде і стала господарювати в них сама. Але ця новорічна ніч була найгіршою в моєму житті

– Так виходить, що я Новий рік останні років три звикла зі своїми з подругами зустрічати, – розповідає 59-річна Марія Іванівна. – Але в цьому році не змогла зібратися наша компанія. Тетяна занедужала напередодні Нового року, а Тамара до дочки поїхала своєї святкувати в родинному колі. Я вирішила, що і відзначати тоді особливо не буду одна, телевізор ввечері подивлюся да спати ляжу. Але син мені змінив всі мої плани. Каже, що за настрій такий, як можна Новий рік не відзначити, давай тоді приходь до нас. Я відмовлялася, кажу, не треба, але він стояв на своєму – збирайся і приїжджай, посидимо, з онуками поспілкуєшся.

Онучок у Марії Іванівни двоє – 5-ти і 10-ти років. Син давно одружений, живе окремо, в квартирі своєї дружини, яку ту свого часу допоміг купити її рідний батько. 6 років тому подружжя взяло другу двокімнатну квартиру в кредит, та квартира зараз здається, гроші квартирантів йдуть на плату кредиту в рахунок щомісячних платежів. Як то кажуть, квартира сама себе виплачує тихенько.

Правда, відносини у Марії Іванівни з невісткою Галиною склалися не найкращі. Особливо вони не сперечалися між собою, але й рідними людьми не стали. Галина з перших днів тримає дистанцію і всім своїм виглядом показує, що друга мама їй зовсім .

– Подарунки я все життя дарую не ті, які потрібно їм, все ніяк вгадати не можу – зітхає Марія Іванівна. – Приходжу невчасно, дзвоню виключно тоді, коли їм говорити незручно. Поради даю не ті, що потрібно, ну, це класика, навіть продовжувати не буду, бо все й так зрозуміло, гадаю. Що не скажу, все відразу сприймається якось недобре, мовляв, навіщо ви втручаєтеся у наше життя. Подруги мені кажуть – треба гроші дарувати і не старатися більше для них. Але ось вже гроші я дарувати не хочу принципово, тим більше онукам. Що за подарунок такий, гроші?

Сваха, мати Галини, теж грошей дочці і онучкам не дарує, але чарівним чином і сукні для дівчаток, і іграшки, і гостинці від тієї бабусі всіма сприймаються на ура, усі щиро вдячні і задоволені. А практично такі ж речі, куплені Марією Іванівною, невістці ніколи не подобаються.

Сваха і з онуками сидить – забирає молодшу онучку з садочка, залишається з нею вдома, коли та занедужає, возить старшу в басейн серед тижня. І що там казати, Марія Іванівна теж сиділа б з задоволенням, допомогу свою вона пропонувала багато разів. Але в її допомозі діти ніколи не мають потреби: «Дякуємо, але не потрібно, ми самі впораємося з цим. Можливо, іншим разом».

Проте Марія Іванівна все одно намагається якось спілкуватися хоча б з сином і онуками, адже, крім них, у неї і родичів немає зовсім більше ніяких. Дзвонить до них частенько, щиро цікавиться їхніми справами, запрошує в гості, на якісь моменти просто не звертає уваги. Головне, що син з дружиною живе начебто непогано, втішає себе жінка. А то, що з невісткою немає близьких відносин, можна якось з цим звикнутися.

– Цього разу син запросив Новий рік відзначати, я у нього уточнила спеціально, а як дружина його поставиться, якщо я до них прийду? – розповідає Марія Іванівна. – Я точно не заважатиму? Галина не буде незадоволеною весь вечір ходити незадоволеною? Може все-таки я краще вдома посиджу? Він мені: “Мамо, ну що ти таке кажеш, ми завжди тобі дуже раді, що не вигадуй. Я за тобою заїду тридцять першого і привезу до нас”. Ну, і я зважилася, все одно дівчатам подарунки купила, треба, думаю, привітати, вручити їм. Та й свято з родиною провести приємніше, ніж одній весь вечір сидіти біля телевізора!

Напередодні свята син привіз Марію Іванівну до себе, сам поїхав ставити машину.

– Прийшла в квартиру, дивлюся, вони всі в піжамах з ранку ще, невмиті, нечесані, в телефони в руках сидять усі, – розповідає Марія Іванівна. – Речі розкидані, ліжка не заправлені, на кухні гора посуду. Кажу – так, а що це таке? Ми святкувати будемо або як? Давайте вставайте всі зараз же, беріться за прибирання! Галина, мовляв, так у нас все готово, я їжу замовила, її привезли вже, вона в холодильнику стоїть. Я кажу, так як ми в такому бруді святкувати будемо? Не можна так. Давайте дружно усі зараз зберемося, налаштуємося, за годину-півтора все приберемо. Я на кухні посуд помию, дівчата в дитячій, а ти тут у себе прибери. Бери, кажу, пилосос і вперед! Наведемо чистоту, стіл накриємо, сядемо проводити Старий рік!

Марія Іванівна пішла на кухню прибирати, молодша внучка побігла слідом за нею.

– Я їй ганчірочку дала, показала, де протирати, підхвалюю її, вона старається! – згадує жінка. -В холодильник заглянула, дивлюся, до свята і правда все є. Син повернувся, я його ванну чистити відправила. Ну, посуд перемила, все скрізь протерла, приходжу в кімнату – а Галина все так і лежить, як лежала до того. “Я втомилася, – каже, – вчора до ночі працювали, проект закривали, не хочу сьогодні нічим займатися!” Я кажу, та де ти втомилася там, ти ж не на будівництві маляром працюєш, за комп’ютером сидиш так папірці перебираєш. Теж мені, втомилася. Вставай давай, берися за роботу.

Марія Іванівна заглянула в дитячу і побачила старшу внучку, яка теж і не думала навіть нічого робити. Дівчинка лежала в навушниках і дивилася в смартфон.

– Я говорю, так, а це що таке ще? Я зараз твій телефон в віконце викину, давай мені його сюди. Свято наступає, а у тебе в кімнаті все рорзкидано, потрібно лад скрізь навести, ми всі прибираємо, давай і ти швиденько приєднуйся! І тут в дитячу забігає Галина. Каже мені: “Перестаньте командувати в моєму домі! Командуйте у себе, нами тут командувати не потрібно!” Я аж замовкла, думаю, ну нічого собі, ще й у присутності дітей. А що я такого сказала або зробила неправильно щось? Приїхала на свято, закотила рукава – так це тільки тому, що у них святом і не пахне! Та ще й гостей покликали у свій дім.

Марія Іванівна важко зітхає.

– Син заглянув в кімнату, мовляв, ви чого тут сперечаєтеся? Що трапилося? Ну я мовчки, повз нього, пройшла в передпокій, наділа чоботи, дублянку, сумку свою взяла і пішла. Ніхто за мною не побіг. І не дзвонять. Вперше ми так посперечалися відкрито, та ще й під Новий рік. Я додому приїхала, стала плакати, потім заспокоїлася, телевізор включила, салатик зробила собі. Думаю – а що я сумую, по суті? Те, що я нікому не потрібна в тій родині, це і раніше було зрозуміло, тільки за рахунок моїх дзвінків і зусиль відносини і трималися.

Марія тепер серйозно ображена на сім’ю сина.

– Тут в інтернеті прочитала в якійсь області, не пам’ятаю точно, де, люди беруть у догляд людей похилого віку з будинків престарілих. Ось беруть, наприклад, самотню бабусю в сім’ю, або діда, стають їм «дітьми» та «онуками», а потім їм дістається їх майно. Я подумала – і я так само зроблю! Тільки навпаки. Знайду якусь самотню матусю з дитиною у важкій ситуації, візьму її до себе, жити до себе пущу, допоможу, чим зможу. Складеться все нормально у нас разом, будуть цінувати мене і допомагати у всьому – і квартиру їм залишу. Ну а що робити, сина у мене немає вже, мабуть, давно, я тільки зараз це все зрозуміла. Зате дочка буде, і онук, або онучка. Чужі люди часом ближче рідних.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook