fbpx
Життєві історії
Цей Новий рік я не думала зустрічати, вирішила посиджу біля телевізора, часи такі складні. Але, несподівано, син мені подзвонив, сказав, щоб я прийшла до них. Я йти не хотіла, адже знаю, що невістка не любить мене, але й гадки не мала, що мене чекає в квартирі сина

Так якось у мене виходить, що я Новий рік останні десь років три звикла зі своїми з подругами зустрічати. Але в цьому році не змогла зібратися наша компанія. Олеся занедужала напередодні Нового року, а Іванка до дочки поїхала своєї святкувати в родинному колі.

Я вирішила, що і відзначати тоді особливо не буду одна, телевізор ввечері подивлюся да спати ляжу. Але син, несподівано, мені змінив всі мої плани. Каже, що за настрій такий, як можна Новий рік не відзначити, а сидіти просто вдома самій, давай тоді приходь до нас. Я відмовлялася, кажу, не треба, але він стояв на своєму – збирайся і приїжджай, посидимо, з онуками поспілкуєшся, розвієшся трохи, час цікавіше проведеш, – якось мені розказала подруга Вікторія.

Онучок у Вікторії дві – 5-ти і 10-ти років. Син давно одружений, живе окремо, в квартирі своєї дружини, яку ту свого часу допоміг купити її рідний батько.

Приблизно десь 6 років тому подружжя взяло другу двокімнатну квартиру в кредит, та квартира зараз здається, гроші квартирантів йдуть на плату кредиту в рахунок щомісячних платежів. Як то кажуть, квартира сама себе виплачує тихенько.

Правда, відносини у Вікторії з невісткою Світланою склалися не найкращі. Особливо вони не сперечалися між собою, але й рідними людьми не стали.

Світлана, чомусь, з перших днів тримає дистанцію і всім своїм виглядом показує, що друга мама їй зовсім не потрібна.

– Подарунки я все життя дарую не ті, які потрібно їм, все ніяк вгадати не можу – зітхає Вікторія. – Приходжу невчасно, дзвоню виключно тоді, коли їм говорити незручно. Поради даю не ті, що потрібно, ну, це класика, навіть продовжувати не буду, бо все й так зрозуміло, гадаю. Що не скажу, все відразу сприймається якось недобре, мовляв, навіщо ви втручаєтеся у наше життя. Подруги мені кажуть – треба гроші дарувати, найпростіше завжди так, і не старатися більше для них. Але ось вже гроші я дарувати не хочу принципово, тим більше онукам. Що за подарунок такий, гроші?

Сваха Вікторії, мати Світлани, теж грошей дочці і онучкам не дарує, але чарівним чином і сукні для дівчаток, і іграшки, і гостинці від тієї бабусі всіма сприймаються на ура, усі щиро вдячні і задоволені.

А практично такі ж речі, куплені Вікторією самою, невістці ніколи не подобаються.

Сваха і з онуками сидить – забирає молодшу онучку з садочка, залишається з нею вдома, коли та занедужає, возить старшу в басейн серед тижня. І що там казати, Вікторія сама теж сиділа б з задоволенням, допомогу свою вона пропонувала багато разів.

Але особисто в її допомозі діти ніколи не мають потреби:

«Дякуємо, але не потрібно, ми самі впораємося з цим. Можливо, іншим разом і звернемося за допомогою чи порадою».

Проте Вікторія все одно намагається якось спілкуватися хоча б з сином і онуками, адже, крім них, у неї і родичів немає зовсім більше ніяких.

Дзвонить до них досить таки частенько, щиро цікавиться їхніми справами, запрошує в гості, на якісь моменти просто не звертає уваги. Головне, що син з дружиною живе начебто непогано, втішає себе жінка. А то, що з невісткою немає близьких відносин, можна якось з цим звикнутися.

– Цього разу син запросив Новий рік відзначати, я у нього уточнила ще спеціально, а як дружина його поставиться, якщо я до них прийду зустрічати Новий рік? – згадує Вікторія. – Я точно не заважатиму? Світлана не буде незадоволеною весь вечір ходити незадоволеною? Може все-таки я краще вдома посиджу? Він мені: “Мамо, ну що ти таке кажеш, ми завжди тобі дуже раді, ти ж наша родина, близька людина, що не вигадуй. Я за тобою заїду тридцять першого і привезу до нас”. Ну, і я зважилася, все одно дівчатам подарунки купила, треба, думаю, привітати, вручити їм. Та й свято з родиною провести приємніше, ніж одній весь вечір сидіти біля телевізора!

Напередодні свята син привіз Вікторію до себе, сам поїхав ставити машину.

– Прийшла в квартиру я тихенько, дивлюся, вони всі в піжамах з ранку ще, невмиті, нечесані, в телефони в руках сидять усі, – розповідає Вікторія. – Речі розкидані, ліжка не заправлені, на кухні гора посуду. Кажу – так, а що це таке? Ми святкувати будемо або як? Давайте вставайте всі зараз же, беріться за прибирання! Світлана, мовляв, так у нас все готово, я їжу замовила, її привезли вже, вона в холодильнику стоїть. Я кажу, так як ми в такому бруді святкувати будемо? Не можна так. Давайте дружно усі зараз зберемося, налаштуємося, за годину-півтора все приберемо. Я на кухні посуд помию, дівчата в дитячій, а ти тут у себе прибери. Бери, кажу, пилосос і вперед! Наведемо чистоту, стіл накриємо, сядемо проводити Старий рік!

Вікторія пішла на кухню прибирати, молодша внучка побігла слідом за нею.

– Я їй ганчірочку дала маленьку, водою намочила її, показала, де протирати, підхвалюю її, вона старається! – пояснює жінка. – В холодильник заглянула, дивлюся, до свята і правда все є. Син повернувся, я його ванну чистити відправила. Ну, посуд перемила, все скрізь протерла, приходжу в кімнату – а Світлана все так і лежить, як лежала до того. “Я втомилася, – каже, – вчора до ночі працювали, проект закривали, не хочу сьогодні нічим займатися!” Я кажу, та де ти втомилася там, ти ж не на будівництві маляром працюєш, за комп’ютером сидиш так папірці перебираєш. Теж мені, втомилася на роботі сидячій. Вставай давай, берися за роботу.

Вікторія заглянула в дитячу і побачила старшу внучку, яка теж і не думала навіть нічого робити. Дівчинка лежала в навушниках і дивилася в смартфон.

– Я говорю, так, а це що таке ще? Я зараз твій телефон в віконце викину, давай мені його сюди до нас йди і допомагай. Свято наступає, а у тебе в кімнаті все розкидано, потрібно лад скрізь навести, ми всі прибираємо, давай і ти швиденько приєднуйся! І тут в дитячу забігає Світлана. Каже мені: “Перестаньте командувати в моєму домі! Командуйте у себе, нами тут командувати не потрібно!” Я аж замовкла, думаю, ну нічого собі, ще й у присутності дітей. А що я такого сказала або зробила неправильно щось? Приїхала на свято, закотила рукава – так це тільки тому, що у них святом і не пахне! Та ще й гостей покликали у свій дім.

Вікторія важко зітхає.

– Син заглянув в кімнату, мовляв, ви чого тут сперечаєтеся? Що трапилося? Ну я мовчки, повз нього, пройшла в передпокій, наділа чоботи, дублянку, сумку свою взяла і пішла. Ніхто за мною не побіг, на вулицю навіть слідом не вийшов ніхто. І не дзвонять відтоді. Вперше ми так посперечалися відкрито, та ще й під Новий рік.

Я додому приїхала, стала плакати, потім заспокоїлася, телевізор включила, салатик зробила собі. Думаю – а що я сумую, по суті? Те, що я нікому не потрібна в тій родині, це і раніше було зрозуміло, тільки за рахунок моїх дзвінків і зусиль відносини і трималися.

Вікторія тепер серйозно ображена на сім’ю сина.

– Тут в інтернеті прочитала в якійсь області, не пам’ятаю точно, де, люди беруть у догляд людей похилого віку з будинків престарілих. Ось беруть, наприклад, самотню бабусю в сім’ю, або діда, стають їм «дітьми» та «онуками», а потім їм дістається їх майно. Я подумала – і я так само зроблю! Тільки навпаки.

Зараз сімей багато переселенців, які залишилися без житла. Знайду якусь самотню матусю з дитиною у важкій ситуації, візьму її до себе, жити до себе пущу, допоможу, чим зможу. Складеться все нормально у нас разом, будуть цінувати мене і допомагати у всьому – і квартиру їм залишу. Ну а що робити, сина у мене немає вже, мабуть, давно, я тільки зараз це все зрозуміла. Зате дочка буде, і онук, або онучка. Чужі люди часом ближче рідних.

Як гадаєте, чи варто зробити так в моїй ситуації?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page