fbpx
Життєві історії
Цей Новий рік кожен святкував в своїй кімнаті, мені так прикро було, що словами не передати. Я коли дітей ростила, мріяла, що навіть як нас не стане, то вони будуть один в одного, рідні люди

Своїх дітей ми з чоловіком ростили і виховували у любові і взаєморозумінні. Вони завжди добре ладнали між собою – і в дитинстві, і в юності. Та й взагалі до недавнього часу між сином і донькою взагалі не було ніяких непорозумінь. Але останнім часом все дуже змінилося.

Тепер я розумію, що моєю помилкою було те, що я не подбала про житло для дітей. Наша трикімнатна квартира приватизована на чотирьох осіб – я, чоловік, син та дочка. І ми всі разом зараз живемо в цій квартирі.

Першою одружилася дочка, і молоді тимчасово оселилися у нас. Сказали, що будуть збирати на своє. Але в наш час зробити це нелегко. Це не сподобалося синові, почалися непорозуміння, спочатку із сестрою, а потім і зі мною, що я дозволила жити у нашій квартирі чужій людині. Чоловік дотримувався нейтралітету, намагався не втручатися.

Через три роки одружився син і теж привів невістку до нас. Вона має свою однокімнатну, але вони її здають. Тепер кожна сім’я зайняла по кімнаті, але спільними залишилися ванна і кухня.

У нас в квартирі справжнє пекло. Якщо раніше з донькою обов’язки вдома ми не ділили, то невістка внесла корективи. Миє тільки свій посуд, прибирає лише у своїй кімнаті. Ми з донькою домовилися, що той, хто готує, той і миє весь посуд. У невістки характер ще той, їй зайвого слова не скажеш.

Син став на сторону дружини, раніше він таким був. Міг і пропилососити, і в магазин сходити, і з сестрою були добрі стосунки. Зараз першим піднімає бучу через те, хто має виносити сміття. Я його просто не впізнаю, як підмінили. На кухні два холодильники, два столи, їмо по черзі, щоб не зустрічатися.

Цей Новий рік кожен святкував в своїй кімнаті, мені так прикро було, що словами не передати. Я коли дітей ростила, мріяла, що навіть як нас не стане, то вони будуть один в одного, рідні люди. А вони вже зараз не можуть порозумітися, то що вже говорити про потім.

Я впевнена, що це все тому, що ми не забезпечили дітей житлом. Може треба було поїхати в Італію і заробити дітям на квартири. Але зараз уже пізно.

Чоловік пропонує продати квартиру та поділити гроші. Ми можемо вкласти свою частину в обладнання дачного будинку, щоб можна було там жити цілий рік, а вони нехай самі вирішують, як і де жити. Але мені шкода дочку. Син може піти у квартиру дружини А доньці доведеться винаймати квартиру. Купити своє житло вони поки не зможуть. Сама вона не потягне, а ми теж не маємо чим допомогти.

Що робити? Як нам всім ужитися?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page