fbpx
Breaking News
Чoловік пoїхав на заpобітки і прoпав на 15 років. Марія його чекaла, а вuявилося, що весь цей час він жuв з кoxанкою на сусiдній вyлиці
Я нiколи нe зaбуду тoй дeнь. Мати зненaвиділа мене. Вона ввaжала мене вuнною у всьому. Я плaкала нoчами і клuкала тата, а вона пpиходила і бoляче бuла. Ім’я батька стало найжoрсткішим тaбу. Мені було всього сім років, але я вже пoвністю вiдчула, щo таке людськa неспpаведливість
Увeчері чoловік пpийшов з рoботи пiзніше звичaйного. Нaвіть не вечеpяючи, він вiдправився у вaнну. Я тиxенько дiстала його телефон і oбімліла. Кyпа смс і телефонних дзвінків від якoїсь Королеви. Він дзвoнив їй чaстіше, ніж свoєму нaчальнику! – Сань, а хто така Королева і чoму вона жuве у тебе в телeфоні? – зaпитала я, кoли чoловік вuйшов з дyшу
Молитва до святого Фоми, яky потpiбно пpoчuтaти 19 жовтня. Вона дoпoмoже кoжнoму у вaжку хвилину, пpoблeми та негaрaзди сaмі підyть назавжди
Марина, нe задyмуючись, вiдвезла Любу до батьків чoловіка. Пoяснила їм своє pішення дoсить пpосто: нeмає сeнсу чeкати дaлі – її сiмейне жuття стaє тiльки гіpше. Бабуся і дідусь взяли внучку, а Марина викpеслила дoчку із свoго жuття. Дoля бyмерангом їй yсе пoвернула – у жінки не бyло жoдного рiдного внyка
Життєві історії
– Це ви з батьком копійки складали. Щоб дім збудувати, дітей вивчити. А я не хочу так. Поїхав Сергій на заробітки і я до нього поїду. Дітей вам залишу, раду дасте. Але в землі, як оце ви, копатися не буду. І гоpбатіти за пучок цибулі чи кілька капустин не хочу

Моя знайома, вишукана блондинка Аліна, жаліється на те, що поміж її батьків ніколи не було кохання. Вони ніколи не показували своїх почуттів, здавалося жили собі поруч один з одним багато років, та не діти, не рідня не чули від них теплих слів, сказаних один одному.

– Уявляєте, мама аж тепер, у свої шістдесят п’ять, зізналася, що тато за все життя, може, разів три сказав їй “люблю”. Уперше, коли одружувалися, удруге, як наpoдився мій брат Василь, і втретє, коли маму після вaжкої опepaції повернули з тoго свiту. Навіть коли я з’явилася на світ, тато й словом про кохання до мами не обмовився. Як можна було так майже сорок років прожити? Не розумію. Я б не змогла. За матеріалами

Ні гарних слів мама від тата не чула, ні подарунків особливих не отримувала. Хіба на день народження, і то якусь потрібну річ для господарки, а не щось особисте для мами. Не повірите, але якось тато додумався подарувати мамі набір електроінструментів. Боже, дякую тобі, що в мене усе по-іншому!

Аліна театрально вимовляє останню фразу. Демонстративно поправляє і так бездоганну зачіску. Я помічаю новий перстень на тонкому пальчику.

Читайте також: Кuнyла хлопця перед весіллям і поїхала в Європу. Алe зуcтріла його через 5 років. Не впізнала сiльcькoго хлопця

– Сергій на восьме березня передав. Так і написав у листівці: для моєї коханої Алінки. Мого сонечка.

Сергій, чоловік Аліни, на заробітках в Іспанії ось уже кілька років.

– Звісно, я за ним сумую і жалію, що Сергій так далеко від нас. Але що тут, вдома, він буде робити? Гибіти на будівництві за сім чи навіть десять тисяч гривень на місяць? Чи сядемо і будемо дивитися один на одного? Ні, ліпше вже на чужині, але знати за що. Он батько з матір’ю увесь час разом. І що? Велика радість щодня бачити одне одного і працювати, як воли.

Тітка Орися, матір Аліни, м’яко заперечує доньці. Мовляв, грошей і так усіх не заробиш, а діти батька скоро забудуть. А він їм, ой, як потрібен, особливо п’ятнадцятирічному Сашкові.

– Ага, буде Сергій сидіти вдома і дітям поради давати. А їсти, одягатися за що? А комп’ютер, а плазмовий телевізор? Меблі нові, гарнітур кухонний разом із сучасною технікою, що недавно купила? На відпочинок поїхати? З дітьми, мамо, я й сама впораюся. А з грошима – ні. У тому й любов полягає, що Сергій про мене з дітьми піклується. Хіба ні? Не дарує, як тато тобі, стамеску на день народження.

Аліна весело сміється, показуючи два ряди білосніжних зубів: “лад” у роті наводила, не знаю, чи у найкращій, але те, що у найдорожчій в місті стоматполіклініці – це точно. Як зауважує тітка Орися, за ті гроші, що Аліна там виклала, напевне, й здорові зуби доньці повиривали, щоб вставити протези.

– Імплaнтати, мамо, імплaнтати, – поправляє добродушно Аліна, анітрохи не ображаючись. У неї ж свої погляди на життя.

– Це ви з батьком копійки складали. Щоб дім збудувати, дітей вивчити. А я не хочу так. Поїхав Сергій на заробітки і я, як треба буде, до нього поїду. Дітей вам залишу, раду дасте. Але в землі, як оце ви, копатися не буду. І горбатіти за пучок екологічно чистої цибулі чи кілька капустин не хочу. Буду з ринку продукти їсти, тієї «хімії» скрізь стільки, що ми вже до всього адаптувалися. А то мало землі в селі, ще й дачу нам з Сергієм купили.

Тітка Орися легенько зітхає. Дачу справді вони з чоловіком купили доньці з зятем, як ті перебралися до міста. Будиночок звели невеличкий. Але Аліна тут лише відпочивати любить. Може, вона і має рацію? Поки молоді, нехай живуть по-людськи. Їм, старшим, ще неважко і город, і дачу обробити. Головне, що дача зовсім поруч із їх приміським селом, тож їхати недалеко. А те, що ніколи не вмів її Павло говорити різні любощі, – правда. Не було поміж них слів, але й кривди не було.

Ми сидимо на тій самій дачі під розквітлою грушею. Розлоге гілля довгими тінями закриває рештки вечірнього сонця. На трави падають роси. Травневий день тихо огортають сутінки.

Межею гупають чиїсь кроки. То дядько Павло, чоловік тітки Орисі, несе дружині теплу вовняну кофтину.

– Візьми, а то промерзнеш. Кажуть, якийсь віpус ходить, стільки людей хвoріють. Спочатку бoлить гoрло, а потім падає на брoнхи та лeгені. Так і запaлення, не доведи Господи, можна підхопити.

Непомітно потічок розмови переходить на те, чи вродить цьогоріч картопля. Чи ціна на неї залишиться такою ж мізерною, як минулого року, коли селяни майже задарма віддавали бульбу перекупникам. Чи не їстимуть жуки щойно висаджених баклажанів та помідорів. А ще морква через посуху не зійшла, прийдеться пересівати.

Аліна аж нудиться від цієї нецікавої, на її погляд, розмови. Просила ж батьків залишити дачу під кущі та квіти. Але хіба їх переконаєш?

Рятує ситуацію дзвінка мелодія Алінчиного мобільного.

– О, тихо будьте, Сергій телефонує, – Аліна срібними дзвониками розсипає довкіл радісний сміх. І вже в слухавку:

– Ти мене любиш? І я тебе дуже люблю. До речі, я тут якраз розказувала усім, як ти гарно мене називаєш: зіронькою, сонечком, ластівкою.

А вечір стає усе більш прохолодним. Я з доброю заздрістю зирю на плечі тітки Орисі, вкутані теплою мохеровою кофтиною. І думаю: любов, напевне, у кожного своя, різна.

Автор – Зіна Кушнірук

Related Post