Це тобі не рідний онук, не розумію, чого ти стараєшся заради чужої дитини, якщо он тут маєш двох своїх рідних онуків? – картає мене донька. – Чужих дітей не буває, Світлано, і я тобі про це вже не один раз говорила, – кажу. – А Сергійко нам як рідний, він Миколу нашого татом називає, той його сином, а отже, я – бабуся, а ти – тітка. Та моя дочка не слухає мене, вона вважає, що я маю про рідних онуків дбати, тобто про її дітей

– Це тобі не рідний онук, не розумію, чого ти стараєшся заради чужої дитини, якщо он тут маєш двох своїх рідних онуків? – картає мене донька.

– Чужих дітей не буває, Світлано, і я тобі про це вже не один раз говорила, – кажу. – А Сергійко нам як рідний, він Миколу нашого татом називає, той його сином, а отже, я – бабуся, а ти – тітка.

Та моя дочка не слухає мене, вона вважає, що я маю про рідних онуків дбати, тобто про її дітей.

Я заробітчанка, вже 15 років працюю в Італії, і намагаюся дітям допомогти. Дітей у мене двоє: син і донька, і люблю я їх однаково, але донька вважає, що я маю лише їй допомагати, і дуже злиться коли бачить, що і її брату щось від мене перепадає.

– Мамо, я твоя дочка, ти житимеш зі мною як повернешся, тому ти маєш лише мені допомагати, – постійно нагадує мене Світлана.

Та я так не можу. Дітей двоє, отже двом треба давати однаково, я так вважаю. Хоч син, Микола, і не просить у мене нічого, та я не можу його обділити.

Першою вийшла заміж Світлана і привела чоловіка до нас додому. Я тоді вже на заробітках була. Зять мені видався непоганим, головне, що хазяйновитий, все вміє зробити, от я їх і поблагословила і впустила в дім.

Та Світлані не подобалося, що з ними живе Микола, який щось дуже затягнув з парубкуванням. Я вже й сама стала неабияк хвилюватися через те, що син ніяк собі пару знайти не може. Але що я могла вдіяти? Лише вислуховувала від дочки по телефону скарги, що брат їм заважає, і пора йому вже з хати вступитися.

Дочці я з будинком дуже допомогла, я гроші висилала, зять все робив, тож дім у нас вийшов на славу.

А після цього я вирішила, що куплю сину хоча б однокімнатну квартиру, щоб він міг жити окремо. Дочка була проти, щоб я витрачала гроші на квартиру для Миколи, але розуміла, що іншого виходу немає його спекатися, тому із скрипом зубів погодилася.

Ця ідея виявилася успішною, бо через якийсь час син повідомив мені радісну новину, що буде одружуватися. Я зраділа, та зашвидко. Обраницею сина стала розлучена жінка з дитиною.

Я відразу додому приїхала, щоб відговорити сина від такого вчинку, адже ростити не свою дитину не просто. Та коли я познайомилася з Юлею, майбутньою невісткою, і з маленьким Сергійком, моє серце розтануло, і я благословила сина на цей шлюб.

Хлопчику тоді було 4 рочки, він знав, що Микола не його рідний батько, але сам захотів кликати його татом, а мене бабусею. Я цю дитину зразу полюбила, тому ніколи не робила різниці між дітьми дочки і Сергійком – усіх їх я вважала своїми внуками.

А дочці моїй це не подобалося, вона не дозволяла мені носити подарунки до Миколи. Я минулого разу додому приїхала, привезла багато усього, а коли зібралася йти до сина, то не знайшла жодної не відкритої шоколадки чи не надрізаного панеттона, таке враження, що Світлана спеціально дозволила своїм дітям усе повідкривати.

Та цього разу я вчинила мудріше. Я спакувала багато смаколиків для Сергійка в окрему сумку, яку додому не стала везти, а залишила її у своєї подруги, такої ж заробітчанки як і я.

А коли йшла до сина в гості, то по дорозі заїхала на таксі до неї і забрала сумку, тому гостинці неушкоджені, і дитина дуже зраділа, коли побачила всі смаколики. Для мене він онук, і цей факт не змінити уже.

А я трохи засмутилася, бо побачила, що занадто тісно сину вже в однокімнатній квартирі. Треба було б йому допомогти купити більшу. Тільки боюся, що дочка знову буде проти.

І як тут мудро вчинити, щоб і сину допомогти, і з дочкою не зіпсувати стосунки?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page