Я цього року так рвалася в Україну, що не можу це словами передати. Так хотілося провести це Різдво вдома, з рідними людьми!
Але коли приїхала, дуже розчарувалася, шкода витраченого часу, бо ні чоловік, ні діти мене не чекали зовсім.
Я заробітчанка, вже 7 років, але документів не маю.
У вересні цього року мені порадили йти робити пермессо. Я подала всі необхідні дані, і в грудні отримала цей документ.
Але своїм домашнім я не сказала, що їду додому, хотіла їм сюрприз зробити.
Приїхала в Івано-Франківськ на вокзал, телефоную зятю, щоб приїхав по мене, бо ми живемо в сусідньому селі, а я з сумками, автобусом не зручно, то навіть в таксі не помістилося б все.
А у зятя бус, то я йому дала частину грошей на нього. Та зять по мене приїхав не зразу, сказав, що зайнятий, я 4 години на вокзалі стояла.
Дочка, біля якої я житиму, коли повернуся, спочатку ніби зраділа, пригостила мене вечерею, а потім пішла в свою кімнату. Ні, що б з мамою поговорити, ми ж стільки років не бачилися.
Внуки бігали коло мене, поки цукерки розбирали, а потім я теж вже стала їм нецікава.
На наступний день я пішла з гостинцями до іншої доньки.
Вона сказала, що має всього годину, а потім біжить на манікюр, бо зараз перед святами багато записів у майстра, то пропустити вона не може.
То як моїми грошима користуватися, то може, а як з мамою поговорити – то вже часу немає.
Я вже тиждень вдома, ніхто на мене не звертає уваги, я сама по собі, всі кудись ідуть.
Навіть мій чоловік ще нормально зі мною не поговорив, у нього або справи, або він вже напідпитку додому повертається.
Одним словом, приїхала я додому за родинним теплом, за святом в колі сім’ї, а я тут нікому не потрібна.
Мені чомусь здається, що моя сім’я почала мене сприймати як гаманець з грошима, а не як рідну маму, якій потрібна любов і увага.
Так прикро, що плакати хочеться.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую