«Ти мені не даси ключі від квартири, бо гроші тобі дорожчі за спокій рідної людини?» — Сергій стояв посеред кухні, і в його погляді було стільки щирого здивування, ніби Оксана щойно зізналася у пограбуванні банку, а не просто захистила своє майно.
Це був той самий момент, коли повітря в домі стає густим, як кисіль, і ти розумієш: одна неправильна фраза — і все посиплеться.
Оксана повільно поставила горнятко на стіл. Вона знала цей тон. Це був тон «святого обов’язку», яким Сергій умів маніпулювати краще за будь-якого професійного психолога.
— Ні, Сергію, — спокійно відповіла вона, хоча всередині все тремтіло. — І давай не будемо знову крутити цю платівку. Квартира, яку мені залишила бабуся, — це не «зайва площа». Це мій спокій і наша фінансова подушка.
— Тобто моя сестра має поневірятися по кутках, а ти будеш рахувати копійки від оренди? — Сергій підійшов ближче, його голос став нижчим, напруженим. — Ти хоч розумієш, що у Свєти зараз взагалі нічого немає? Її виставили з речами на поріг!
Оксана зітхнула. Ця історія зі Світланою тягнулася вже другий тиждень, відтоді як та зателефонувала братові з розпачливим: «Він мене покинув, я на вулиці».
— Я все розумію, — Оксана намагалася тримати голос рівним. — Але Світлана — доросла жінка. Їй під сорок. Вона прожила з Віктором десять років. Як так вийшло, що при розлученні вона залишилася ні з чим? Куди поділися гроші від продажу вашої маминої хати в селі, які вона забрала собі на «старт»?
— Віктор її обкрутив! — вигукнув Сергій. — Він усе оформив на себе, на своїх родичів. Вона йому вірила! Вона ж не така цинічна, як ти, вона про гроші не думала, вона кохала!
Оксана ледь не засміялася. Світлана не думала про гроші? Та Світлана була тією людиною, яка точно знала ціну кожному манікюру і кожній поїздці на відпочинок, на які Сергій регулярно підкидав їй «позички», що ніколи не поверталися.
— Сергію, я вчителька. Ти знаєш, яка в мене зарплата. Ті кошти, що ми отримуємо від оренди бабусиної квартири, — це можливість купити тобі нормальні ліки, коли ти хворієш, або відкласти на ремонт. Якщо туди заїде Світлана, ми втратимо цей дохід. Назавжди. Бо вона не платитиме, ти ж сам це знаєш.
— Сім’я — це не про бізнес! — Сергій грюкнув по столу, але не сильно, швидше для ефекту. — Коли в людини біда, їй підставляють плече, а не виставляють рахунок!
У цей момент у двері подзвонили. Сергій виклично подивився на дружину. — Це вона. Я запросив її на вечерю. Сподіваюся, ти не виженеш її прямо зараз?
Оксана мовчки пішла відкривати. На порозі стояла Світлана. Виглядала вона, чесно кажучи, непогано для «жертви обставин». Дорога сумочка, ідеальна укладка, хіба що очі трохи підведені червоним — мабуть, для переконливості.
— Привіт, Оксаночко, — тихо промовила золовка, проходячи в коридор. — Вибач, що я так… тягарем на голову.
— Проходь, Світлано, — Оксана намагалася бути ввічливою. — Чай якраз закипів.
Вечеря була напруженою. Сергій підкладав сестрі найкращі шматочки, ніби вона щойно вийшла з тривалого голодування. Світлана ж зітхала і розповідала, як підступно повівся її колишній.
— Усе забрав, — бідкалася вона. — Сказав, що квартира куплена за його дошлюбні кошти. А мої вкладення… я ж чеків не збирала, ми ж рідні люди були. Тепер живу у подруги на дивані, але там діти кричать, місця немає. Не знаю, куди голову прихилити.
— Ти можеш пожити у нас, — раптом випалив Сергій, не дивлячись на Оксану.
Світлана засяяла, але тут же зробила сумне обличчя. — Ой, Сергійку, я не хочу вас тіснити. У вас же всього дві кімнати. От якби була якась окрема куточка…
Вона кинула швидкий погляд на Оксану. Стало зрозуміло: сценарій був написаний заздалегідь.
— У Оксани є квартира, — прямо сказав Сергій. — Там зараз живуть люди, але в них договір закінчується через місяць. Можна було б щось придумати.
Оксана відчула, як у грудях закипає холодний гнів. — Світлано, а скільки саме грошей у тебе залишилося? — спитала вона прямо. — Ну, на перший час?
Світлана знітилася. — Та які там гроші… Все пішло на адвокатів, на переїзди. Буквально копійки на хліб.
— Дивно, — зауважила Оксана. — Мені Марина, твоя кума, казала, що ви минулого тижня разом бачили дуже дорогий набір косметики, і ти його купила.
Світлана на мить заклякла, але швидко оговталася. — Це була остання радість! Мені треба було якось себе заспокоїти, я ж на межі зриву була! Сергію, бачиш, вона за мною стежить, кожен крок рахує!
Сергій кинув на дружину нищівний погляд. Розмова зайшла в глухий кут.
Наступні два тижні перетворилися на пекло. Світлана таки оселилася у них у вітальні. Її речі — численні коробки з взуттям, шуби, сумки — заповнили всі шафи. Вона спала до обіду, а вечорами довго розмовляла по телефону, заважаючи Оксані готуватися до уроків.
— Оксан, а що у нас на вечерю? — питала вона, виходячи з ванної в Оксаниному улюбленому халаті, який взяла «просто поносити».
— Те, що ти приготуєш, — відрізала Оксана. — Я тільки з роботи.
— Ой, я в цьому не тямлю, Сергій знає, я завжди була більше по творчості, — Світлана мило посміхалася.
Конфлікт вибухнув, коли Оксана випадково почула розмову Світлани з тією самою Мариною. Золовка сиділа на балконі й, гадаючи, що вдома нікого немає, весело щебетала:
— Та ні, Мариш, навіщо мені зараз квартиру знімати? Тут і годують, і перуть. Сергійко такий лопух, вірить усьому. А гроші з того рахунку я поки не чіпаю, нехай лежать. Віктор мені таки віддав частину готівкою, щоб я в суд не подавала, але братові про це знати не обов’язково. Нехай побігає, може, таки вмовимо його жінку віддати ту «однушку». Я її потім перездам, а сама десь на курорт поїду відпочити від цього «стресу».
Оксану наче крижаною водою облили. Вона не стала заходити на балкон. Вона просто сіла на стілець у коридорі й дочекалася Сергія з роботи.
— Нам треба поговорити. Зараз. Без неї, — сказала вона чоловікові, ледь він переступив поріг.
Вони вийшли на вулицю, ніби на прогулянку.
— Сергію, твоя сестра тебе дурить. У неї є гроші. Багато грошей. Віктор виплатив їй частку. Вона просто хоче отримати мою квартиру, щоб мати додатковий дохід, поки ти її утримуєш.
Сергій зупинився. Його обличчя перекосилося. — Знову ти за своє? Звідки ти це взяла? Знову плітки збираєш?
— Я чула її розмову. Вона не збирається йти. Вона вважає тебе «лопухом».
— Досить! — Сергій майже кричав. — Ти просто ненавидиш мою родину! Ти хочеш, щоб я вигнав рідну сестру на вулицю через свої фантазії? Якщо ти не даси їй ключі від тієї квартири, я… я не знаю, що я зроблю. Це буде кінець нашої довіри.
Оксана зрозуміла, що слова тут безсилі. Сергій був засліплений ідеєю «рятівника».
Наступного дня вона зробила те, чого ніколи не робила — зателефонувала Віктору, колишньому чоловікові Світлани.
— Вікторе, вибачте за турботу. Це Оксана. Я хочу знати правду. Світлана каже, що ви її пограбували.
На тому кінці почулося втомлене зітхання.
— Оксано, я поважаю вас як вчительку і як людину. Тому скажу правду. Світлана отримала від мене значну суму при розлученні — ми домовилися без суду. Я навіть допоміг їй відкрити рахунок в іншому банку. Вона просто хоче «пересидіти» і накопичити ще більше за ваш рахунок. Вона завжди такою була.
— Ви можете це підтвердити Сергію?
— Він мене не слухатиме. Він вважає мене ворогом. Але ви можете перевірити її сумочку — вона завжди носить з собою договір з банком. Вона дуже тривожна щодо своїх капіталів.
Повернувшись додому, Оксана відчувала себе огидно. Вона не хотіла нишпорити в чужих речах. Але ситуація зайшла занадто далеко. Коли Світлана пішла в душ, Оксана швидко зазирнула у велику шкіряну сумку, що стояла в коридорі.
Довго шукати не довелося. У внутрішній кишені лежав договір про відкриття депозитного рахунку. Сума, вказана там, дозволяла не те що зняти квартиру, а купити невеличкий будиночок десь у передмісті.
— Що ти робиш? — голос Сергія пролунав як грім серед ясного неба. Він щойно повернувся і побачив дружину з документами в руках.
— Дивись, — Оксана простягнула йому папір. — Дивись уважно на дату і на суму. Твоя «бідна» сестра, яка не має за що купити хліба.
Сергій вихопив документ. У цей момент з ванної вийшла Світлана. Побачивши папір у руках брата, вона на мить зблідла, але тут же закричала:
— Це провокація! Вона це підкинула! Це не моє! Сергію, вона хоче мене знищити!
Але Сергій не був дурнем. Він бачив її ім’я, печатку банку і суму, яка в рази перевищувала його річний заробіток.
— Свєто… — тихо сказав він. — Ти казала, що в тебе нічого немає. Ти плакала мені в плече, поки я купував тобі їжу за гроші, які ми відкладали на мою операцію на спині.
— Це на чорний день! — випалила Світлана, зрозумівши, що відпиратися марно. — Я жінка, я маю бути захищена! А ти брат, ти зобов’язаний мені допомагати просто так!
— «Просто так»? — Сергій подивився на дружину, потім на сестру. — Оксана два тижні терпіла твої вибрики. Ми сварилися щодня. Я ледь не подав на розлучення через твою брехню!
— Та кому ти потрібен зі своєю вчителькою! — Світлана раптом скинула маску доброї овечки. — Живете в злиднях, рахуєте копійки. Я думала, хоч квартиру виб’ю, щоб було де жити по-людськи. А ви обоє — нікчеми.
Вона схопила свою сумку, вирвала папір з рук брата і почала гарячково кидати речі у валізу. — Не хвилюйтеся, я піду. У мене є куди йти. А ви залишайтеся у своєму болоті.
Коли за зовицею зачинилися двері, у квартирі стало тихо. Дуже тихо.
Сергій сів на диван, обхопивши голову руками. — Оксано… Пробач мені. Я був таким ідіотом.
Оксана стояла біля вікна. Вона не відчувала радості від перемоги. Тільки порожнечу. — Знаєш, Сергію, найстрашніше не те, що вона брехала. А те, як легко ти повірив їй, а не мені. Ти був готовий зруйнувати наш дім заради її комфорту, навіть не перевіривши факти.
— Я хотів бути добрим братом…
— Добрим за мій рахунок? — Оксана повернулася до нього. — Це не доброта. Це слабкість.
Минуло кілька місяців. Світлана, як і очікувалося, швидко знайшла собі нового «покровителя» і виїхала в інший регіон. З братом вона більше не спілкувалася, заблокувавши його всюди — він їй став нецікавий, бо з нього більше не було чого взяти.
Стосунки Оксани та Сергія дали тріщину, яку важко було заклеїти. Довіра — це така штука, що зникає миттєво, а відбудовується роками. Сергій намагався загладити провину: став більше допомагати по дому, брав підробітки, припинив давати гроші всім родичам підряд.
Оксана ж почала більше часу приділяти собі. Вона зрозуміла одну важливу річ: сім’я — це не там, де тебе використовують під соусом «кровної спорідненості», а там, де поважають твої межі.
А та бабусина квартира? Вона продовжує здаватися. Тепер Оксана відкладає ці гроші на подорож, про яку мріяла все життя. І цього разу вона точно знає, що заслуговує на цей відпочинок.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
