fbpx
Життєві історії
Це було перед самим Різдвом, два роки тому. Мені на пошту прийшов лист з Америки, від Богдани, моєї доньки. Донька писала, що знає про моє скрутне становище, що вона давно вже пробачила мене і спробує забрати мене до себе в Америку. Богдана стримала своє слово, менше, ніж через рік я вже була у неї в Чікаго. Я думала, що донька мене ніколи не пробачить, а виявляється, всі ці роки вона не тримала на мене образи

Цього року Різдво і Новий рік я святкувала в Америці. Ніколи б не подумала, що в мене так складеться життя і що старість я буду доживати в цій країні. Сюди мене забрала моя донька, якій зараз 43 роки. Мені 67. І коли я вже втратила надію, що в моєму житті буде щось добре, пролунав дзвінок з минулого, який і змінив моє життя.

Перший раз я вийшла заміж в 23 роки. З Станіславом я познайомилася на заводі, де ми разом працювали. Через знайомства мені тоді вдалося на заводі отримати однокімнатну квартиру. Туди ми і пішли жити після весілля. Через рік у нас народилася донечка, ми назвали її Богданкою.

Не знаю чому, але після народження дитини ми з чоловіком дуже віддалилися один від одного. Жили в одній квартирі, а таке враження – що на двох різних планетах. Через чотири роки такого спільного життя я запропонувала чоловікові розійтися і дати шанс один одному стати щасливими. Але Станіслав не хотів розлучення, просто йому було нікуди йти, так як свого житла у нього не було. А тут хоч є дах над головою.

Я не планувала цього, але так сталося, що на роботі я зустріла іншого чоловіка. Мирослав був вдівцем і сам виховував сина, на два роки молодшого за мою доньку. Він був з сусідньої області, а до нас приїхав у відрядження. Ми почали з ним спілкуватися і в якийсь момент я зрозуміла, що Мирослав дуже близький мені по духу.

З чоловіком у мене стосунки не складалися ніяк. І тому, коли через рік нашого спілкування Мирослав запропонував мені переїхати до нього, я погодилася, бо на той момент ми з чоловіком вже були розлучені, хоча і продовжували проживати в одній квартирі. Правда, це рішення далося мені нелегко, бо мені довелося залишити донечку з своїм першим чоловіком в своїй квартирі, з якої колишній чоловік відмовлявся з’їжджати.

Як я уже писала, Мирослав був вдівцем, жив з своїм чотирирічним сином в однокімнатній квартирі, тому забирати свою шестирічну донечку мені просто не було куди. Словами не передати, що я тоді відчувала, коли залишала дитину з чоловіком.

Тараса, сина Мирослава, я виховала, як рідного. З своєю донькою за всі ці роки я бачилася всього кілька разів, так склалося. Зараз я розумію, що я могла би і більше прикладати сил, щоб спілкуватися з донькою, але тоді життя в іншому місті мене закрутило і назавжди віддалило від доньки. Та й колишній чоловік все робив для того, щоб ми не зустрічалися.

Пройшло багато років, від спільних знайомих я дізналася, що донька вийшла заміж, а мій колишній чоловік переїхав в село, там йому залишився будинок від батьків. Коли донька виходила заміж, на весілля мене не покликали, напевно занадто сильною була образа на мене. А потім я дізналася, що донька з чоловіком виїхали в Америку. Тоді я зрозуміла, що вже ніколи її не побачу.

З другим чоловіком я прожила майже 30 років, а потім його не стало. Тарас весь цей час жив з нами, взагалі, він ріс чемною дитиною, але відколи став підлітком, його наче підмінили. Він зв’язався з поганою компанією, вони разом обікрали магазин, за що Тарас був позбавлений волі. Саме цього і не витримав мій чоловік.

Коли Тарас повернувся додому, жити в одній квартирі з ним стало дуже важко. Ці кілька років я навіть згадувати не хочу, настільки все було моторошно. Потім Тарас ще раз попався на крадіжці і знову потрапив в місця позбавлення волі. Я розуміла, що у мене є певний час, щоб щось придумати, але думати особливо не було про що.

У мене в уяві вимальовувалися моторошні картини моєї старості, я важко собі уявляла, як житиму далі. До повернення Тараса залишалося кілька місяців. Це було перед самим Різдвом, два роки тому. Мені на пошту прийшов лист з Америки, від Богдани, моєї доньки. Я була ошелешена, прочитавши його. Донька писала, що знає про моє скрутне становище, що вона давно вже пробачила мене і спробує забрати мене до себе в Америку.

Богдана стримала своє слово, менше, ніж через рік я вже була у неї в Чікаго. Я думала, що донька мене ніколи не пробачить, а виявляється, вона не тримає на мене зла в своєму серці. І чоловік у неї дуже хороший, і двоє дівчаток, моїх внучок чудових.

Зараз я дуже щаслива, в доньки мені дуже добре. Знаю, що не заслужила такого доброго відношення до себе, але тішуся, що Бог нагородив мене такою доброю донькою.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook