Ситуація, яка склалася в моїй сім’ї, ще раз підтверджує, що наші вчинки завжди ж до нас і повертаються. Причому, дуже неочікувано і дуже боляче. У мене є молодша рідна сестра Ярослава. Слава завжди була більш рішучішою, ніж я. Вона завжди прагнула більшого, а я намагалася жити тихо, дякуючи за те, що в мене є.
Ми виросли і вийшли заміж, Слава відгуляла своє весілля через рік після мого. У нас з’явилося по двоє дітей – у Слави дві дівчинки, а у мене два сина. Ми часто зустрічалися родинами, ходили один до одного в гості, підтримували одна одну, як могли. Але все частіше я бачила в настрої сестри незадоволення. Чоловік їй попався працьовитий, не мав шкідливих звичок, всю зарплату додому приносив, дуже любив і її, і діток. Але сестра вважала, що він заробляє мало грошей.
Це було п’ятнадцять років тому. Якось сестра зателефонувала мені і сказала, що у неї є важлива розмова до мене. Через годину вона вже була в мене і плакалася, що чоловіка звільнили з роботи і вона думає, як тепер жити. Одна знайома запропонувала їй їхати закордон на заробітки. Слава готова прийняти цю пропозицію, але не знає, як залишити дітей. Старшій доньці було тоді дев’ять років, а молодшій шість.
Сестра плакала, і я бачила, що вона налаштована їхати. Я ж просила її добре подумати, ситуація з роботою незабаром владнається, а дітей шкода, як же вони будуть без мами?
Та Слава мене не послухала. Не послухала ні чоловіка, який стояв перед нею на колінах і просив не їхати, ні діточок, які благали маму не кидати їх. Сестра була впевнена, що це ненадовго, незабаром вони повернеться і вся сім’я заживе в достатку і щасті.
Минув час і одного разу приходить до мене чоловік Слави з дочками і сповіщає новину, від якої я ледь не впала – моя сестра просить розлучення, бо багатий італійський синьйор зробив їй пропозицію. Слава просила її пробачити, пояснювала все тим, що вона більше в таких злиднях жити не може. Ми всі були в шоці, адже нічого не віщувало такого повороту справ. Особливо шкода мені було дітей. Я добре пам’ятаю той день, як вони у мене на кухні притулилися до тата і тихенько плакали, не розуміючи, що ж з ними тепер буде.
Але правду кажуть, що час лікує. Дівчата виросли, вийшли заміж, чоловік Слави так і не одружився, він жив для своїх доньок. Весь цей час Слава практично не давала про себе знати. Та й дочки, ображені на неї, не шукали з нею зустрічей.
Але нещодавно сестра повернулася. Вона приїхала до дітей, виявляється вона за ними скучила. Славу дочки не пустили на поріг їхнього будинку і сказали їй, що мами для них не стало багато років тому.
Наші старенькі батьки її теж не пробачили, і стояла Слава біля розбитого корита, стара хвора і нікому не потрібна. Її багатого чоловіка не стало, а його діти швидко вказали Славі на її місце. До того ж, вона сильно захворіла, тепер їй був потрібен догляд.
Мені було дуже шкода сестру, але я сказала: «Ти можеш у мене переночувати, але далі сама маєш думати, як тобі жити далі. Коли мама потрібна була дітям, тебе не було, коли наші батьки хворіли, тебе теж не було, а зараз тебе немає для нас».
Слава всю ніч проплакала, було видно, що вона дуже шкодує про вчинене. Моє серце не витримало, я поговорила з чоловіком і він дозволив їй у нас залишитися. Я щиро сподіваюся, що Славі вдасться налагодити стосунки із своїми дорослими дітьми, хоча вони мають повне право її не пробачити.
Дорогі мої бережіть не тільки свої почуття, а й почуття своїх рідних. Недарма кажуть, що посієш, те й пожнеш. Кожен наш крок рано чи пізно повернеться до нас бумерангом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
