Коли мій син одружився, я без вагань впустила його в свою квартиру. Хоча він добре знає, що саме це житло далося мені дуже нелегко. Квартира ця за документами моя, я за неї двічі, вважай, розплатилася. Перший раз, коли купували її з колишнім чоловіком, іпотеку платили кілька років, і потім, після розлучення – я викупила його частку.
Пустила зараз сина з дружиною туди жити, безплатно, зрозуміло. Але не назавжди. Попередила – збирайте, кажу, на своє! Мені 56 років, я ще планую працювати як мінімум років п’ять, але гарантувати нічого не можу, звичайно… Як тільки мене попросять із роботи, квартира мені знадобиться!
Сину моєму 30 років, два роки тому він одружився з дівчиною, Любою, вони разом працюють. Нічого про неї сказати не можу, бо особливо нічого не знаю, за два роки ми з нею бачилися, може, разів п’ять чи шість, один із яких – на весіллі… Ну отак! Живемо у різних кінцях міста, по гостях особливо ходити ніколи. Вони працюють на п’ятиденці, я теж, у вихідні справи повно, особливо у молодят, це ж зрозуміло.
Здзвонююся з сином раз-два на тиждень, дізнаюся, як справи, начебто все гаразд. Живуть нормально, дружно, ніби справді збирають на початковий внесок.
Люба родом з невеликого містечка, де в неї залишилися мати та молодша сестра, яка минулої весни мала закінчити навчання у вузі. Сваха моя все життя працює і виховує дочок одна, тож допомогти старшій доньці з вирішенням житлового питання не може.
З іншої сторони, може це і добре. Вони обоє, так би мовити, безприданники. Хороший стимул заробляти вдвох і ставати на ноги разом… Я сина з ранніх років так і виховувала: на мене, говорю, особливо не розраховував. Максимум, що зможу це не сісти до тебе на шию в старості. Решта – сам… А, ну й спадок, кажу, можливо, отримаєш. Але це буде нескоро!
Син, треба віддати йому належне, ні на що не претендує, за квартиру, нехай і надану на тимчасове користування, щиро вдячний. Що там думає собі з цих питань невістка, я не цікавилася.
На початку осені трапилася у нас одна неприємна історія. Подзвонив мій брат, він живе в селі, сказав, що на кілька тижнів приїде в наше місто, треба йому підлікуватися. І все б нічого, цієї осені так само зробили б, але його викликали в клініку на місяць раніше. А я у квартирі ремонт затіяла. Брату, звичайно, сказала – приїдь, розберемося, зателефонувала синові. Кажу, не зможете дядька Івана поселити у себе на кілька тижнів?
Дядька Івана син добре знає, кілька разів у дитинстві ще гостював у нього на канікулах, стосунки у них чудові.
Син спочатку погодився, по телефону, каже – та не питання, звичайно, нехай дядько Іван приїжджає, у нас є надувний матрац, влаштуємо його на кухні, якось потерпимо. Ще радісний такий – мовляв, сто років його не бачив!.. А наступного дня дзвонить мені, вже інший настрій.
Ходить навкруги: а коли він приїде? А скільки? А давай я його в хостинг, каже, поселю, а то в нас – це не зовсім зручно. Ну, мене покоробило це, звичайно, але в принципі що ж, зрозуміло. Квартира однокімнатна, невістці родичі чоловіка не потрібні. Кажу, добре тоді, все, не треба хостинг, ми самі розберемося. Зняла братові нормальну квартиру подобово, якраз навпроти його клініки, ще й краще вийшло. Приїхав, прожив два тижні, поїхав.
Минула осінь, настала зима, скінчився грудень. Тридцять першого числа дзвонить мені сваха. Вона завжди дзвонить у великі свята, вітає. Ну от і цього разу також. Обмінялися з нею вітаннями, побажаннями щастя-здоров’я, і вона мені так мимохідь каже – наші як там? Молодята? Надійка їм не дуже заважає? Вона дівчинка акуратна у нас, все вміє вдома. Ось навчання закінчила навесні, роботу тут ми не знайшли, Люба її покликала її до себе, ну, ви, напевно, знаєте.
Чи варто говорити, що ця інформація була для мене абсолютною новиною.
Надя – молодша сестра невістки, живе в моїй квартирі без мого відома. Уже місяць, на початку грудня приїхала. За офіційною версією – шукати роботу, влаштовуватися, винаймати собі квартиру чи кімнату. Але хто шукає роботу в грудні? Зрозуміло, що брати когось компанії будуть лише після свят. Дівчинка там амбітна, на будь-яку роботу не піде…
Я відразу синові подзвонила, кажу, ти нічого не хочеш мені розповісти? Він одразу напружився, звичайно. Я говорю, дядька Івана ви не прийняли, а Надю поселили на місяць, це нормально по-твоєму? І навіть якщо нормально, то мене повідомити не треба хіба? Купуйте свою квартиру і запрошуйте туди кого хочете. А до мене у гості запрошувати гостей не треба!
Якби вони нормально зустріли Івана у жовтні, я б їм жодного слова не сказала. А так – прикро! Сестра невістки мені ніхто.
Надя відразу поїхала, але тепер сваха на мене образилася. А я так і не зрозуміла, що я власне не так зробила. Моя квартира, маю право. Чи не так?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
