Моя свекруха – жінка гонорова та заможна. З такими людьми дуже складно найти спільну мову, адже Тамара Сергіївна звикла до уваги і до того, що всі мають слухати її, або, як мінімум, прислухатися до її порад.
Відколи мій чоловік з сестрою – її діти, створили власні сім’ї, свекруха стала жити для себе.
Тамарі Сергіївні дуже пощастило з чоловіком, мій свекор дуже добра людина. Він в усьому допомагав своїй дружині і постійно підтримував в усьому її.
Мама мого чоловіка дуже власна людина. Завжди любить, щоб усі свята проводили в неї, і, навіть коли я кажу, що хочу поїхати і до своєї родини, вона стає зовсім незадоволеною, адже вважає, що краще ніж в неї немає, вона ж так гарно приймає гостей.
Три тижні тому у свекрухи був ювілей, вона вирішила відсвяткувати його в кафе і нас також покликала.
Я сказала чоловікові, що мені зараз не до святкування, я зовсім нікуди не хочу йти. Я вперше різко відмовила свекрусі. Сказала чоловікові, що подарунок ми купимо мамі його, але різні кафе й ресторани зараз не на часі, я з дітьми залишуся вдома, а він, як хоче – хай йде. Чоловік теж нікуди не пішов.
Наступного дня, вранці, чоловік з дітьми поїхав до мами, щоб відвести подарунок. Вона образилася, навіть не взяла його. Сказала, що ніколи не думала, що в неї такі діти, адже донька її теж не прийшла.
Свекруха подарунок не взяла, і перестала з нами спілкуватися. Та я не розумію, в чому наша війна, ми ж їй ще відразу попередили, що в кафе не підемо, бо якось не правильно це, не до святкування.
Фото ілюстративне.
