– Три тисячі гривень за курточку – це явно забагато. Ніно, ти маєш розуміти, що не варто витрачати на дитину такі шалені гроші. Можна було і щось дешевше знайти, – заявив мені мій чоловік, коли побачив, як моя дочка Настя приміряє обновку біля дзеркала.
Я купила їй курточку, вона була дуже щаслива. А от мій чоловік – ні. Напевно, треба було зняти цінник і не говорити справжню ціну, то може б він і не влаштував нам цієї сцени.
Але я так не вмію і не хочу. Ми – одна сім’я, і у нас немає бути ніяких секретів один від одного.
Та останнім часом у нас з чоловіком настільки погіршилися стосунки, що я вже не знаю, як правильно себе поводити.
Коли він кинув докір, що куртка занадто дорога, у моєї 11-річної донечки зіпсувався настрій, вона зняла обновку і сказала, щоб я повернула її в магазин, бо дядько Тарас злиться через це, а вона не хоче, щоб через неї виникали між нами суперечки.
Дітей у мене двоє: 11-річна донька Настя від першого шлюбу, і спільний з Тарасом син Артем, якому зараз 7 років.
З першим чоловіком я розлучилася, коли донечці було всього 3 роки.
Якщо чесно, то тоді я жила сумно. Дочка часто хворіла, залишити її не було на кого, постійно вимовляло мені начальство, часто доводилося відпрошуватися. Колеги допомагали.
Жила я у батьків, вони люди старих поглядів і тому були незадоволені моїм розлученням. Сказали, що я невдаха і щодня мене картали, що я не змогла сім’ю зберегти.
Зарплата у мене була невелика, а якщо врахувати лікарняні, то майже нічого не залишалося. Нема на що було винайняти квартиру. Батьки постійно мені псували настрій. Добре хоч не виганяли. Я терпіла.
І ось я познайомилася з Тарасом, і вийшла за нього замі. Він був доволі забезпеченим і твердо стояв на ногах. І своє житло є, і автомобіль.
А я була у такому становищі, що перебирати не доводилося. Адже я розлучена, та ще й з дитиною. З дочкою вони ладнали. А потім у нас з’явився ще і спільний син.
Спочатку він до дитини ставився дуже добре, я навіть впіймала себе на думці, що мені дуже пощастило з чоловіком, адже він любить не тільки мене, але й мою дитину.
Чоловік добре заробляв. Нас усіх, разом із донькою від першого шлюбу та спільним сином чоловік утримував. Я кілька років удома просиділа. У садок дітей ми не давали. Вирішили, що так для них корисніше буде. А я ще й будинком займалася, так що і діти, і вся хатня робота були на мені.
Навіть під час декрету чоловік поводився дуже гідно. Допомагав у всьому. І грошима не ображав. Все в будинок ніс. Хоча через роботу допомагати мені по дому йому ніколи не було. Весь час у роботі. Тож сказав, щоб я не поспішала з роботою.
Я раділа такому ставленню. Адже не хотілося знову переживати історію з лікарняними. Я завжди жила з почуттям провини перед співробітниками, перед дочкою, ніде не встигала. То ще задоволення!
Кілька років тому мені вдалося влаштуватися в пристойну фірму. Пощастило! Просто так туди не потрапляють. Просто подружка допомогла. Я зачепилася, показала себе з гарного боку і навіть влаштовувала свою успішну кар’єру.
Тепер все змінилося. Я теж стала заробляти гроші. Свекруха навіть погодилася допомагати з дітьми.
Ось так я стала йти вгору кар’єрними сходами. А ось у чоловіка ставало лише гірше. Зараз у нього справи взагалі погано. Він намагався знайти підробіток, але нічого не виходило. Не хотілося йому і це місце втрачати.
Я отримую нормально. Гроші спільні. Так і жили. Оплачували загальні рахунки, купували товари, одягали дітей. Молодший син в цьому році у школу пішов. На все вистачало. Звісно, на доньку я витрачала чимало – підліток уже.
Спортом вона займається. Все в неї виходить. Ось на змагання їздить. Також довелося репетитора найняти з англійської.
І не хочу, щоб вона музичну школу кидала. Я вважаю, що люди, які мають музичну освіту, особливі.
Зуби вирішили вирівняти їй, брекети поставити, а це великі гроші.
Почала йти в ріст – всі речі малі. Довелося оновлювати гардероб. Усього потроху й у результаті сума вийшла пристойною. Адже не хочеться, щоб дочка виглядала гіршою за інших.
Звичайно ж, Тарас бачив усі ці витрати. І йому вони не подобалися.
Стосунки останнім часом напружені не тільки у нас, але і з дочкою також. Адже вона стала як скіпка – спалахує чого небудь, примхлива, договорюється з ним.
Я їй сказала, щоб вона попритихла, вона стала вибачатися, але осад залишився у чоловіка.
На вихідних були із донькою у магазині. Купили цю куртку за три тисячі гривень. Як на мене, вона не дорога, дешевшого нічого і не знайдеш.
Ця куртка стала комом в горлі для мого чоловіка. Він став дорікати, що я надто багато витрачаю на доньку. Тільки на неї і працюю. І це вона ще не виросла. А що потім? І я так образилася…
Чому мені не можна витрачати гроші на мою дитину? У мене зарплата пристойна. Але він сказав, що не важливо, хто скільки отримує. Каже, що я нахабна стала. Що я балую її. Сказав, що нехай її батько допомагає утримувати. Половину видатків оплачує.
Він вважає, що якщо рідний тато дає всього лише мінімальні аліменти на неї, то й ми маємо стільки ж вкладати. А все, що ми їй накупили та сплатили, – це розкіш.
Я люблю свого чоловіка, і не хочу з ним ні стосунки псувати, ні розлучатися. Але і доньку я люблю і маю дбати про неї, а то виходить щось чим раз, тим гірше. Що мені робити?
Як вам здається? Хто в цій ситуації неправий? Чоловік чи дружина? З чого він став шкодувати грошей на прийомну дочку?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
