fbpx
Життєві історії
Три роки тому я вийшла на пенсію. Вже таких великих грошей у мене не було, але я віддала доньці свою пенсійну картку. Вона сама мене про це попросила, і запевнила, що віддасть як тільки влаштується на роботу. Але прибиральницею працювати дочка не хоче, каже, щоб я йшла на цю роботу замість неї

Я виростила трьох дітей, покладала на них великі надії, сподівалася, що коли прийде час, вони забезпечать мені безбідну старість. Та життя показало, що навіть тепер, коли мені самій потрібна допомога, я маю далі тягнути дітей.

30 років тому у мене народилася третя дитина – донечка після двох синів, звичайно, що я дуже зраділа. Синів я теж дуже любила, але зізнаюся, що на доньку я покладала великі надії.

Тепер мені 65, мої діти виросли, створили свої сім’ї, у мене є онуки. Всі живуть окремо. Сини купили квартири, а дочка з чоловіком живе з його батьками.

Після школи дочка не захотіла поступати в університет. Рік минув даремно, бо вона його просто просиділа вдома на дивані.

Та дочка в цей час не сумувала, вона почала зустрічатися з хлопцем, а невдовзі нас ошелешила, що виходить заміж.

Їй тоді було всього лиш 18, але ми з чоловіком перечити не стали. А раптом їй далі не складатиметься в особистому житті, так вона що, нас все життя звинувачувати буде?

Дочка через рік народила дитину, стала няньчитися з немовлям. Я їй тоді дуже допомагала, тішилася теж малюком.

Коли онукові було два роки, я запропонувала їй піти вчитися, щоб мати хоч якусь професію. Дочка сказала, що дитину в садок не віддасть до трьох років.

Потім народився другий онук і на цьому все закінчилося. І знову дочка сиділа вдома ще три роки.

Роботу вона не поспішала шукати, навіть коли діти вже підросли, а старший онук пішов до школи.

Я тоді ще працювала, допомагала доньці грошима, тому що в її сім’ї через безгрошів’я частенько почали з’являтися серйозні непорозуміння.

Свекруха дорікала мою дочку, що та не працює, а сидить на всьому готовому. Мені було соромно перед батьками зятя, тому й я давала дочці гроші.

Все змінилося, коли три роки тому я вийшла на пенсію. Вже таких великих грошей у мене не було, але я віддала доньці свою пенсійну картку.

Вона сама мене про це попросила, і запевнила, що віддасть як тільки влаштується на роботу – стара подруга бере її до себе в офіс.

Проте з роботою у доньки нічого не вийшло – працювати прибиральницею дочка не погодилася, а більше вона нічого не вміє. Хоча зарплату запропонували нормальну.

Натомість донька запропонувала мені йти на цю роботу, працювати прибиральницею, а зарплату віддавати їй. Мовляв, мамо, ти вже у віці і тобі немає що втрачати.

Сини наполягають, щоб я не йшла на роботу і жила на пенсію, а вони будуть допомагати. Але вони ж не знають, що мою пенсію ось уже три роки забирає донька.

Віддавати пенсійну карту назад вона відмовляється. Каже, що гроші йдуть моїм онукам. А якщо мені шкода кількох тисяч на них, то вона не дозволить з ними бачитися.

Що робити, не знаю. Боюся, що коли сини дізнаються про все і точно перестануть спілкуватися з нею, а можливо, і зі мною. Цього я не хочу: яка б вона не була, але вона – моя дочка і я її люблю.

За всі роки я не можу нічого подарувати їх дітям, тільки іграшки дешеві. Все витрачаю на дочку. Так виявилася в заручниках власної доброти.

Тепер я розумію, що я сама винна, бо неправильно виховала дочку, щось упустила і тепер повинна за це розплачуватися.

Фото ілюстративне.

Спеціально для Українці Сьогодні.

You cannot copy content of this page