Довший час я вважала, що у всьому винна свекруха, а тепер я зрозуміла, що мій чоловік теж не святий. У них був гарний будинок і після весілля ми пішли жити до батьків чоловіка. Жити разом – постановив свекор, не звернувши уваги на невдоволення дружини:
– От накопичать на житло, тоді з’їдуть, ти ще сумувати будеш, – говорив свекор. – Нехай діти спокійно живуть, не втручайся до них.
Свекруха, хоч би і хотіла, не могла заперечити – вона в будинку тільки прописана, власником був свекор. Нам була виділена кімната і було розказано, скільки разів на тиждень треба мити підлогу в передпокої і на кухні.
Особисто мене все влаштовувало, але чоловік постійно знаходив якісь непорозуміння з своєю мамою. То вона попросить його город скопати, то яблука позбирати, то ще щось. Мій чоловік пообіцяє, але виконати забуде. Свекруха прийде з роботи і починає лаятися, що нічого не зроблено і їй самій знову все треба робити. Так як свекор мав не дуже добре здоров’я, то по господарству він нічого не робив.
Частенько я сама виконувала ту роботу, яку свекруха просила виконати мого чоловіка, тільки щоб в домі був спокій. Але найбільше свекруху дратувало, що чоловік дуже неакуратно заїжджав машиною на подвір’я і постійно псував їй траву і квіти, які вона висаджувала біля хати. Таке враження, що чоловік робив це навмисно, бо ситуація повторювалася мало не щодня.
Свекруха завжди голосно висловлювати своє невдоволення. Свекор над ситуацією, що склалася тільки посміювався, і говорив своєму синові: – Так, даремно я тебе від армії відкупив. Там би тебе всьому навчили.
Три роки тому свекра не стало. Не минуло й тижня після цієї події, як свекруха скомандувала: – Збирайтеся і йдіть, я не хочу з вами жити.
– Мамо, ти чого? – запитав у неї мій чоловік.
– Я точно знаю, що твій батько написав заповіт на мене. Тому будинок – мій, твого тут нічого немає. Забирай дружину і йди.
Чоловік образився, скомандував збирати речі і ми з’їхали. Але незабаром з’ясувалося, що свекруха була не права на рахунок заповіту. Бо будинок батько залишив не їй, а моєму чоловікові.
– Ти знав? – запитала я чоловіка.
– Про заповіт? Знав. Повір, у тата були причини так вчинити.
Я всіма силами відмовляла чоловіка повертатися. Але чоловік настояв на своєму.
– Чому я повинен жити на зніманні, коли у мене є свій будинок? А якщо маму не влаштує наша компанія, вона вільна переїхати, куди їй буде завгодно. Ми переїхали.
– Радуйся, що так все обернулося. Вона там – ніхто, господар – твій чоловік і він повністю на твоєму боці, – радили мені подружки.
Ось тільки радості не було зовсім. Свекрухи мені було шкода. Мій чоловік так і не пробачив свою матір за те, що вона вигнала його, як тільки не стало батька.
На всі свої претензії, вона чула від єдиного сина тільки одне: – Щось не подобається? З’їжджай.
Чим довше я спостерігала за відносинами чоловіка і його мами, тим більше мені ставав противний власний чоловік. Причому, коренем усіх бід, на думку свекрухи, була я. Вона була впевнена, що це я налаштовувала сина проти матері.
Хоча навпаки, це вона образила свого сина. А я всіма силами намагалася вмовити чоловіка залишити маму в спокої, або купити їй окреме житло. Останньою краплею стало те, що після святкування свого дня народження, чоловік залишив гостей з ночівлею. І не погребував «попросити» свою маму, щоб та переночувала в вітальні, а в свою кімнату пустила гостей.
Свекруха не хотіла цього робити, в результаті вечір був геть зіпсований. Гості поїхали, а чоловік сказав мамі, щоб вона забиралася з його дому. Слухати все це було дуже неприємно.
Заміж я виходила за зовсім іншу людину. Чоловік, що не поважає жінку, яка дала йому життя, точно так само не буде поважати жінку, яка дасть життя його дитині.
Я зібрала речі і пішла. Зараз я в процесі розлучення. Чоловік просить вибачення, сам не розуміючи за що. Каже, що раз його мати мені заважає, то він її виставить з дому, аби я повернулася. А я співчуваю свекрусі, яка виростила настільки невдячного дитини.
Я не хочу будувати свою сім’ю і не хочу народжувати дітей від людини, яка здатна вигнати на вулицю рідну матір. Сподіваюся, до цього не дійде, і, з часом, вони знайдуть спільну мову і пробачать один одному колишні образи.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
