Сімейне життя не завжди є таким, яким ми його хочемо бачити. Мені 35 років, дружині 38. Прожили у шлюбі 11 років. Жили у її батьків досить довго. Вісім років все всіх влаштовувало. Хоча і були розбіжності з дружиною і її родичами, але мирилися і жили далі.
Обоє працюємо, є дочка, їй 9 років. Три роки тому придбали квартиру в новобудові. Половину грошей допомогли її батьки, половину наші накопичення. Кредит я оформив на себе, так як я отримував більшу зарплату, ніж дружина. Хоча квартиру ми повністю оформили на дружину, так як вона наполягала на цьому, а мені було байдуже.
Ремонт робили довго, так як потрібно було багато коштів. Я працював на двох роботах, щоб швидше все зробити. Півроку тому ми переїхали в нову квартиру. Здавалося, що тепер у нас має початися нове, щасливе життя. Але
Я почав помічати, що дружина якось почала остигати до мене, стала якоюсь байдужою. Перейшла спати в іншу кімнату, бо говорила, що їй треба добре виспатися. Готувала з неохотою.
Я почав висловлювати своє невдоволення. Бувало, занадто різко. Звинувачую себе зараз за це. З роботи забирав її інколи доволі пізно, вона аргументувала це тим, що в неї були невідкладні справи, які терміново треба було доробити. Нічого такого, але це насторожувало. Вдома постійно в телефоні сидить.
Одного разу дружина нічого мені не сказавши, пішла і подала на розлучення. Це ошелешило мене. Я запитав її чому так вчинила, нічого не сказала, не поговорила зі мною. Відповідь така: «Ти не маленький, треба було добре себе поводити».
Вона згадує всякі дрібні непорозуміння, які були за 11 років. Каже, що я приділяв їй замало уваги, не дарував квітів і подарунків, а їй, як жінці, все це було дуже потрібно. Каже, як треба було поводитися. Сам винен, що так вийшло.
Так, я майже нічого їй не дарував останні роки і не приділяв належної уваги, але все це через те, що весь час і всі гроші я витрачав на те, щоб ми пошвидше переселилися у власну квартиру.
Коли робили ремонт, все було добре. Дружину все влаштовувало. Ось закінчили ремонт, і їй все набридло відразу. Весь ремонт я робив сам. Всі гроші, що заробив, витратив на благо сім’ї.
Після того, як дружина подала на розлучення, вона почала відразу спілкуватися з іншим. Ходить з ним на побачення. Я дуже люблю дружину, свою донечку. Дуже хочу зберегти сім’ю. Готовий їй все пробачити, аби сім’я збереглася, і дитина виросла в нормальній повноцінній сім’ї. Я сам виріс без батька. Я знаю, що це таке.
Але вона категорично не хоче зберігати сім’ю. Нічого не бачить, і чути не хоче взагалі. Постійно в телефоні. Каже: «Я тебе не люблю, ти мені байдужий».
Так виходить, що йти мені нікуди. Батьків у мене немає, родичів теж. Квартира на дружині. Їй все одно, скільки моїх сил і коштів пішло на все це. Залишився без нічого. Як бути, не знаю?
Фото ілюстративне – careerist.
