У Львові я маю однокімнатну квартиру. Жили ми там з чоловіком та маленькою донькою, вона нам дісталася від батьків.
Мій Андрій ще 3 роки тому влаштувався на роботу в Польщі,
Та коли почалася війна, я вирішила поїхати до чоловіка. Андрій на той час був у Польщі, хотіла подивитися ту країну, адже я сама там ніколи не була.
Ми з Андрієм порадилися, і вирішили, що я переїду до нього, винаймемо там квартиру і деякий час поживемо разом.
В свою квартиру ми впустили жінку з трьома дітьми. Вона сама родом з Херсону, виїхала при першій же можливості, коли почалася війна.
З Ольгою ми домовилися, що вона у нас поживе рік, саме стільки ми з чоловіком планували жити у Польщі. З Ольги грошей зовсім брати не планували, лише просили, щоб вона оплачувала комунальні платежі.
Три місяці ми прожили в Польщі, а потім я дізналася, що чекаю дитину. Мені зараз складно, більше лежу, так складно стало на чужині. Тут все чуже і хочеться стати на облік до нашого лікаря, у нас дуже хороші фахівці.
Загалом тепер ми з Андрієм обоє плануємо повертатися в Україну, хочемо жити у своїй власній квартирі. Та не знаю, що тепер Ользі сказати. Виходить, ми її виганяємо на вулицю?
Ользі з дітьми жити ніде, грошей теж немає, вона розлучена. Чоловік з дітьми не допомагає давно, а зараз і тим паче.
Якесь замкнуте коло. Що робити нам зараз? Не можу більше тут ні дня залишатися і чужу людину шкода, вона ж з малими дітьми.
Фото ілюстративне.
