Шкода, звісно, що рідні люди досить часто стають аж надто чужими, непросто знайти пояснення цьому.
Брат моєї подружки Світлани посперечався з батьками майже 10 років тому і не спілкувався з ними до самого кінця.
На тата, на жаль, це вплинуло дуже, адже він мав велику надію на сина, дуже його любив, дуже сподівався на нього, тому батька, через те, дуже рано не стало, на жаль.
А в цьому році і мама моєї подруги пішла слідом за ним, довго сумувала.
Коли мати, несподівано, занедужала, то Світлана свого брата ледь вмовила до мами прийти, хоча б, щоб вона побачила його і він поговорив з нею.
Прийшла разом з Петром до мами і сказала, що вистачить вже ображатися, просила, щоб помирився з мамою.
Ну, звісно, помирилися вони тоді, дякуючи доньці, інакше б, не зрозуміло, як склалося б далі.
Петро потім з прощанням з мамою і з обідом сестрі дуже допоміг, одна б вона просто не знає, як впоралася з усім цим.
Грошей у Світлани було небагато.
– А через що посперечався Петро з батьками своїми? – якось я запитала Світлану.
– Так через Ольгу, звісно, ну, його дружину! – пояснила мені тоді Світлана. – Мамі невістка відразу не сподобалася дуже, я не можу точно сказати чому. Але знаю одне, що Ольга – дійсно дуже своєрідна людина, що вже й говорити про неї, особливо була такою тоді, в юності. А у Петра ще вистачило розуму привести свою Ольгу, з таким непростим характером, до наших мами й тата жити, після того, як зіграли весілля.
– Що ж.
– Наша невістка Ольга сама родом з маленького села. У столиці у неї зовсім нікого немає, і вирішили вони з Петром жити у наших батьків, так як не мали власного даху над головою, а самі стали відкладати свої гроші на перший внесок, мріяли взяти свою власну квартиру в кредит. Спочатку начебто добре у них там все було, мама моя мовчала, Ольга теж, наче все влаштовувало її. Потім почалися у них чомусь якісь суцільні непорозуміння одні, куди не глянь, не могли спільної мови знайти між собою. І одного разу вони таки гарно між собою посперечалися, дуже давно то було, деталі вже й не згадаю.
При тій суперечці між своїми батьками і дружиною брата Світлана сама не була присутня в той раз і у батьків про неї не особливо й розпитувала, все, що відомо було їй, що невістка зі свекрухою посперечалися на 10 років буквально через немиті тарілки.
Мама Петра, знайшовши на кухні немитий посуд, пішла в кімнату до невістки, і, відчинивши двері, почала повчати її, що мовляв так не робиться, вона тут не одна і могла б ще подумати про когось, не залишати гору немитих тарілок.
А Ольга теж характер мала непростий і в той раз вона мовчати не стала, відповіла їй теж досить недобре.
Але не врахувала того, що її слова почув свекор, батько Світлани, який увійшов в квартиру якраз в цей момент, коли була та суперечка.
Почувши все сказане невісткою до своєї дружини, він попросив, щоб діти зібрали речі і йшли від них, щоб шукали собі інше житло, якщо їх щось не влаштовує, і так усім краще буде.
Петро з Ольгою таки пішли, до батьків молоде подружжя, природно, вже не повернулися: пару ночей переночували у друзів, потім орендували для себе окрему кімнату і так вирішили облаштовувати окремо своє життя.
Відтоді на батьків своїх Петро ніби як був ображений і з ними не спілкувався – як, втім, і вони з ним.
А помирився вони обоє тільки з матір’ю своєю, і то в останні дні і через те, що для цього дуже постаралася Світлана сама.
При цьому з сестрою Світланою весь цей час ніби як спілкувався непогано – постійно вітав зі святами її і племінників, запрошував у гості, сам приїжджав з дружиною і дитиною.
Вони вважали, що Світлана до тієї суперечки зовсім ніякого відношення не має, вона, що з Петром, що з Ольгою завжди у нормальних стосунках була.
Свою сестру Світлану єдину з родини Петро запросив на своє новосілля – коли вони з дружиною таки взяли квартиру в кредит.
Правду кажучи, разом з тим, Світлана дуже багато разів просила свого рідного брата помиритися тепер уже з мамою – і Петро начебто не відмовлявся, але час так швидко минав, а кроків назустріч все ніяк не робив ніхто.
Мати дуже добре, в свою чергу, знала, що її діти спілкуються між собою досить таки добре, і новини про життя сина дізнавалася через дочку, завжди з цікавістю слухала, коли Світлана розповідала про Петра.
Їй було прикро за всю цю ситуацію, але миритися теж не поспішала – син, виходить, зрадив батьків, проміняв їх на свою дружину.
– А коли не стало нашої рідної мами, три місяці минуло відтоді, і тут дзвонить мені, дуже несподівано, сам Петро – я, каже, був у нотаріуса, ти знаєш, що мама заповіт зробила і залишила його? Я кажу, ну звичайно, знаю. Тато, свого часу, ще зовсім давно, заповів все нашій мамі, а потім вона переписала все своє майно, яке мала, на мене. Квартиру, дачу, гараж, деякі, правда невеличкі, заощадження на рахунках. А Петро мені відразу каже – слухай, ну ти ж оформиш це все навпіл, як годиться, ми ж обоє діти наших батьків? Я ж така ж їх дитина рідна, як і ти. Ти ж розумієш, що нас двоє дітей у батьків. Несправедливо, що все тобі одній дістанеться лише! Через якусь суперечку 10 років тому!
Світлані тепер і брата свого щиро шкода, гроші йому дуже потрібні.
Ситуація в країні зараз досить таки непроста, з роботою і грошима зараз у всіх непросто, а у Петра ще й кредит є, та й з нею у нього стосунки завжди гарні були.
Звісно, що сама Світлана матеріально живе непогано – але це тільки завдяки чоловікові.
Тому віддавати половину майна братові ой як не хочеться, адже всі ці роки вона сама доглядала батьків.
Жінка не знає, що їй робити.
Ну як тут вчинити правильно, по-совісті?
Фото ілюстративне.