fbpx
Життєві історії
Трохи більше року тому чоловікові Олени, несподівано, дісталася земельна ділянка в селі. Недалеко, в сусідньому районі, де свекри живуть. На ділянці був старий будиночок, двоюрідна тітка свекрухи там жила свого часу. І чоловік Олени вирішив будуватися там, щоб на старість з міста перебратися з дружиною в ту хату. Як тільки у чоловіка Олени з’являється вільний день, він їде в село і всі гроші витрачає на будівництво. Олена вже стала на всьому економити, грошей на життя не вистачає, а згодом виявилося, що все це оформлено на свекруху

– Ні, житло у нас є, звичайно, – говорить Олена, – нехай моє, але я слова жодного разу не сказала в докір чоловікові за це, що це не його квартира. Ні, ми обоє з Тимофієм виросли в місті, бажання працювати на землі я за чоловіком ніколи не помічала. Ні коли зустрічалися, ні в перші роки нашого шлюбу.

А заміжня Олена вже 8 років. І у них в сім’ї з Тимофієм ростуть дві дочки, їм зараз по 6 років – двійнята. І квартира у подружжя простора, хоч і двокімнатна, але місця усім вистачає, її Олені залишив дідусь по батькові.

І до недавнього часу жінка вважала своє житлове питання давно вирішеним.

– Жили ми наче добре, цілком нормально, – каже вона, – труднощі були, звичайно, ще б. Але більше в фізичному плані – важко з двома малюками відразу. Мама моя ще працює, батьки Тимофія в сусідньому містечку. Вони приїжджають на онучок своїх подивитися, але дуже рідко.

Після того, як дівчатка пішли до дитячого садка, а Олена вийшла на роботу, стало подружжя замислюватися і про те, щоб придбати машину, поміняти кухонний гарнітур, з’їздили відпочити на морі, коли дочкам виповнилося по 4 роки.

– Ми собі стали планувати, – згадує жінка, – що вже раз на рік треба обов’язково на море дочок вивозити. Так нам сподобалося. Тільки не вийшло більше так, як ми того хотіли.

Трохи більше року тому чоловікові Олени, несподівано, дісталася ділянка землі в селі. Недалеко, в сусідньому районі, де свекри живуть. На ділянці був старий будиночок, двоюрідна тітка свекрухи там жила свого часу.

– І Тимофій дуже перейнявся тією земельною ділянкою, – з сумом в очах розповідає Олена, – буду будувати будинок, вирішив для себе чоловік. Раз вже син у нас не з’явився, але дерево і будинок – обов’язкова програма для чоловіка, пояснював Тимофій.

– Ти там жити зібрався? – спитала дружина, – А на роботу на автобусі їздити?

– Ні, – відповів Тимофій впевнено, – жити буду тут. Нехай там буде дача. Та й хіба мало, як життя у нас складеться. На старості років туди з тобою поїдемо. А квартиру свою залишимо нашим дівчаткам.

– Я розумію бажання мешканців столиці мати дачу, – каже Олена, – адже в квартирі нецікаво, а, особливо, коли діти малі, хочеться на природу. Але у нас тут зовсім інша справа, у нас в місті кілька багатоповерхівок. В одній із них ми живемо, а кругом – приватний сектор, до лісу – рукою подати. Річка теж близько до нас знаходиться. Якої природи нам не вистачає? Городу?

– Газон посію, – вже став мріяти чоловік, – а там видно буде. Я так вирішив вже, навіть обговорювати більше нічого не хочу.

– Ну вирішив і добре б, – каже дружина, – але будинок треба будувати з нуля. На які гроші? Правильно, на свої. А жити ми будемо на те, що залишиться. Тобто на мою зарплату. Вчотирьох.

Є і ще один нюанс. Ділянка, по документах, належить мамі Тимофія. І ніяких дій для того, щоб переоформити її на свого сина свекруха не робить.

– Навіщо, – дивується мама чоловіка, – Тимофій у нас один, більше дітей ми не маємо, все йому і дістанеться.

– Хоча б для того, – вважає олена, – щоб ми могли вкласти в будівництво свої гроші і спати спокійно. Тимофій з батьком багато роблять самі, виходить дешевше. Але і на це йде вся зарплата чоловіка, і навіть більше.

Ні відпочинку на морі, ні машини. Чоловік постійно виправдовується, що цей будинок буде дуже необхідний їх сім’ї, та й багато роботи він там робить своїми руками, тому гарно економить. Та Олена зовсім цьому не радіє, адже чоловік днями не буває вдома, а постійно їздить щось будувати в село.

– Та й яке сам? – питає його Олена, – Живемо на мої гроші, дівчат одягати стали за залишковим принципом. Ти б міг говорити, що сам, якби твоє будівництво не відбивалася на нашій сім’ї, а так що виходить? Будинок ти будуєш за свої гроші, він мамин, а годую всю сім’ю я?

– Ось як ти заговорила, – образився чоловік, – про розлучення думаєш? Що в разі чого тобі від будинку нічого не дістанеться? Не думав, що ти така. Ось чому ти просила, щоб ділянку і будову на мене переписали! Ти ще і про квартиру згадай мені зараз, в якій ми живемо, чия вона. Що мого там ніколи нічого не було і немає.

– Про квартиру не згадую, – каже Олена. І не про розлучення я думаю, а про те, як звести кінці з кінцями. Поки чоловік виконує свою чоловічу програму – будує будинок. А як жити нам, за які кошти і кому цей будинок належить?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page