fbpx
Життєві історії
Трохи більше місяця тому, перед Новим роком, подруга попросила у мене три тисячі гривень до зарплати. Я дала без зайвої думки. Час минув, ми отримали зарплату, але Інна ніби забула про борг. Я почекала ще два дні, потім запитала, коли вона поверне мені гроші. Інна здивовано на мене подивилася і спокійно відповіла: – Я ці гроші давно відпрацювала, дивно, що ти про них згадала і просиш їх повернути

До цього випадку я навіть не підозрювала, що люди бувають такими. Інна моя співробітниця, вона недавно влаштувалася до нас на роботу. Приємна жінка, весела. Відразу з усіма подружилася. Через кілька днів, коли ми з нею затрималися на роботі, за нею заїхав чоловік. Вони запропонували мене підвезти. Виявилося, вони живуть недалеко від мене, на сусідній вулиці.

Так ми з Інною почали дружити. Ми разом їздили на роботу, разом йшли по магазинах після роботи. Іноді я забігала до неї на чай, іноді вона до мене. Допомагали один одному в будь-яких дрібницях, радилися. Були подругами.

І ось трохи більше місяця тому, перед Новим роком, вона попросила у мене три тисячі гривень до зарплати. Я дала без зайвої думки. Зарплату вона отримувала таку ж, як я. Та й чоловік працював. Я знала, що для неї не важко буде повернути мені ці гроші.

Але місяць пройшов, і гроші вона мені не повернула. Найдивніше, ніяк це не пояснила. У день зарплати ми, як завжди, вийшли разом, зайшли по дорозі в магазин, купили щось солоденького дітям, і розійшлися по домівках. Думаю, ну напевно, вона завтра мені віддасть мої гроші. Зніме з карти і принесе.

Проте я помилилася і на наступний день теж гроші мені ніхто не повернув. Я почекала ще два дні, потім запитала, коли вона поверне мені гроші? Інна здивовано на мене подивилася і спокійно відповіла: – Я ці гроші давно відпрацювала, дивно, що ти про них згадала і просиш їх повернути.

Я не знала, що їй на це відповісти, наче втратила дар мови. Але так як зайшов начальник відділу, і ми змушені були схилитися над документами, я промовчала. Я ніяк не могла зрозуміти, про що вона говорить? А коли начальник пішов, я таки запитала, що вона мала на увазі?

Інна без зайвих вагань почала мені перераховувати: – Ти забула, що я ходила з тобою по твоїх справах? У садок, на ранок до твого сина? А ще, в магазині ми з тобою дві години шукали шпалери, згадала? У мене між іншим вільного часу немає. В мене сім’я. Але я всюди з тобою ходила. Витрачала час, а час – це гроші.

– За гроші ходила? – здивувалася я.

– Не за гроші. Ходила, як з подругою. Але якщо ти вимагаєш свої гроші, то ось я тобі нагадую, що ти мною користувалася. І чоловіком моїм користувалася, коли попросила його привезти ці шпалери. Йому довелося з роботи відпрошуватися.

Більше про гроші я з нею говорити не стала. Вона, як ні в чому не бувало, чекала мене після роботи, але я пройшла повз.

Зараз ми не розмовляємо. Жінки, які слухали нашу розмову мене підтримали, але можливо, за спиною, вони підтримують її. А я більше не хочу ніякої допомоги ні від кого. Думаєш, що тобі допомагають, а насправді от як виходить.

Фото ілюстративне – myseldon.

facebook