В Італії я стала жити в своє задоволення – купувала собі і добру їжу, і гарні речі, і роботу я знайшла не на фісі, де треба цілодобово сидіти, а пішла на прибирання – пів дня попрацювала, а далі вдома, вже маю час для себе. Тому повернулася додому без грошей на квартиру. Вважаю, що мій літній батько мав би поділити свій будинок навпіл між мною і братом, але брат на таке не погоджується

З Італії я не збиралася ще повертатися, бо вже за 18 років я тут обжилася, але в нашій родині сталася подія, яка змусила мене приїхати.

А відбулося ось що. Мої батьки багато років тому вирішили, що з ними буде жити мій молодший брат, а не я. Тобто, вони самостійно вибрали доживати в старості біля невістки, а не біля рідної доньки.

Звичайно, це мене дуже засмутило, адже я нічого поганого своїм батькам ніколи не зробила. Просто вони завжди брата любили більше і ніколи цього не приховували.

Я завжди думала, що я вдома залишуся, але якщо вже батьки вирішили інакше, то мені нічого не залишалося, як поїхати з села геть.

Батьки тоді мені не дали нічого. Я заміж вийшла, і ми з чоловіком стали знімати собі житло. Потім чоловік мій на заробітки взявся їздити і за кілька років він купив однокімнатну квартиру, в якій ми жили, але записав він її на свою маму, про всяк випадок.

У нас народилася донька, але це не врятувало наших з чоловіком стосунків, ми часто сварилися, і дотягнули до того, що розлучилися відразу як наша донька закінчила школу і поступила в університет.

Мені при розлученні, звісно, нічого не дісталося, бо за документами квартира і досі належала свекрусі.

Я тоді довго не думала, і на заробітки в Італію поїхала, думала, собі на житло заробити. Та по приїзду я передумала складати гроші на купку, як та білочка, яка те і робить, що носить горішки в дупло.

Проаналізувавши своє життя я зрозуміла, що я так ніколи і не жила нормально, а життя минає, роки біжать.

Тому в Італії я стала жити в своє задоволення – купувала собі і добру їжу, і гарні речі, і роботу я знайшла не на фісі, де треба цілодобово сидіти, а пішла на прибирання – пів дня попрацювала, а далі вдома, вже маю час для себе.

Доньці, щоправда, я допомогла однокімнатну квартиру купити, але на цьому все.

Тим часом, всі ці роки мої батьки жили з братом і його дружиною. Що там у них відбувалося, як вони жили – я не знаю, тому що весь цей час я з ними мало спілкувалася, адже мала велику образу на батьків.

Мами моєї не стало 6 років тому, я тоді, звичайно, на похорон приїхала.

Батько залишився з сім’єю брата. Я думала, що у них все добре, та як виявилося – не все!

Влітку цього року брат мені зателефонував і сказав, щоб я додому поверталася і батька нашого гляділа, бо він зовсім немічним став, а його дружина не буде з-під нього горшки виносити.

– А чому я маю це робити? – питаю.

– Тому що ти – рідна донька, так природніше, а моїй дружині наш батько чужа людина, – пояснив брат.

– Ну тоді ти винось, ти ж рідний син! – не здавалася я.

– Це не чоловіча справа, як ти цього не розумієш! – вже став злитися братик.

Я приїхала, бо не могла залишити батька в скрутному становищі. Але я поставила умову – нехай батько переписує свій будинок на нас двох з братом, а то якось не дуже чесно виходить: як доглядати батька – то я, а як спадщину отримати – то брат.

Мені здається, що саме так буде чесно. А от брат мій проти, каже, що я надумала в нього його майно забирати! Він, мовляв, стільки років горбатився, вкладав, а тут я приїхала на все готове! Ще й став соромити мене за те, що я єдина така заробітчанка, яка умудрилася за 18 років нічого собі не заробити!

– Ти мої гроші не рахуй, – кажу. – Я собі жила так, як мені виходило. Хочеш, щоб я батька доглядала – тоді половина будинку моя. А ні – то вибачай, закочуйте з дружиною рукави і до праці!

Розсудіть нас, хто з нас правий? Хіба я не добре кажу?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page