fbpx

Той вечір п’ятниці був такий, як завжди. Я втомленою повернулася додому з роботи, по дорозі забрала донечку з занять. Першим ділом взялася мити брудний посуд. Потім почистила картоплю і взялася смажити котлети. Зайшов Микола і покликав мене в коридор. Чоловік, не роззуваючись, сказав, що йде до іншої. Подробиць розповідати не буде, бо поважає мене і став збирати речі. Я, не збагнувши, що сталося, погодувала доньку і вклала її спати, а сама стала шукати ту жінку в соцмережі. Знайшла. Стала все розглядати. Але одне фото зупинило мене, аж роз’яснилося все

Той вечір п’ятниці був такий, як завжди. Він нічим не відрізнявся від попередніх вечорів.

Я втомленою повернулася додому з роботи, по дорозі забрала донечку з занять, Світланка у нас ходить додатково на англійську. Першим ділом взялася мити брудний посуд, який залишився ще з ранку, коли я готувала сніданок. Потім почистила картоплю і взялася смажити котлети. Дістала улюблений салат чоловіка, його для Миколи консервує моя мама, щоразу передає нам з села.

Микола прийшов, як завжди. Я вже стала на стіл накривати, донька була в себе в кімнаті. Чоловік сів в коридорі на комоді, навіть не роззуваючись і покликав мене до себе.

Чоловік став розповідати, що в нього є інша. Вперше він її зустрів 3 роки тому. Познайомилися вони на роботі. Спочатку просто спілкувалися, як колеги, але вона молода, красива, чарівна. Він не міг цього не помітити. Сказав, що шкодує мене, тому всі подробиці розповідати не буде, але сказав, що йде до неї, бо більше жити на дві сім’ї не може. Але очі були у нього сумні, сумні і пусті, як ніколи.

Микола пішов відразу збирати речі, а я все ніяк не могла збагнути, що ж відбулося у моїй сім’ї. Вибігла Світланка, привіталася з татом, побігла на кухню вечеряти, але чоловік нічого не сказав доньці, йому, напевно, було соромно говорити з нею про те, що він нас кидає.

Я не хотіла влаштовувати сцени перед донькою, та й не знала, що сказати Миколі. В голові промайнули одна за одною думки. Я знала багато жінок, яких залишили чоловіки: моя тітка Марина, сестра Валентина, колега Анюта, сусідка Ірина і багато таких. Якось живуть же жінки, вони сильні, самостійні цілком, але ж я так не зможу, я не така. Я завжди була за чоловіком, як за кам’яною стіною. Микола у мене завжди був добрим та працьовитим батьком та чоловіком.

Микола пішов, в будинку лиш запах його парфумів залишився. Лише тоді я вперше подумала, а що ж скажу доньці. Чому тата немає сьогодні, завтра і взагалі ніколи.

Я ще повністю не могла збагнути, що відбулося, до мене ще не дійшло. Я вклала Світлану спати, а сама стала шукати ту жінку в соцмережі. Знайшла. Ось вона з подружками в кафе, красива і молода, ось на відпочинку за кордоном безтурботна, а ось вона в ресторані з моїм чоловіком щаслива, посміхаються, ось вона знову з Миколою і ось знову з ним. А тут вона чекає дитину. Більше фото я не дивилася, все стало зрозуміло для мене, як білий день.

Всю ніч я не могла заснути, думала, що скажу доньці, батькам, рідним та друзям. Спочатку вирішила, залишити все, як є, нехай іде. А потім зрозуміла, що хорошого чоловіка відпускати не можна. Він потрібен мені і доньці. Як мені його повернути? Чи варто боротися за щастя своє, коли є образа на душі велика? Чи буде все у нас, як раніше, навіть, якщо він повернеться в сім’ю?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page