Той новорічний вечір Тетяна не забуде ніколи. Зненацька у її дворі з’явився незнайомий чоловік. – Ви думаєте, що я дивак? Це не так. Я не п’ю взагалі. У мене організм не сприймає, – виправдовувався хлопець. «Саме з таким напевно можна раз і на все життя» – подумала Таня
Холодний, грудневий вечір. Тетяна сиділа біля вікна, і байдуже спостерігала за зимовою завірюхою. Це був її тридцять п’ятий Новий рік. Джерело
«Знову Новий рік, а я як завжди одна. Нічого не змінюється в моєму сірому, нудному житті»- подумала жінка відпиваючи ковток.
В каміні тихо потріскував вогонь. На килимку скукожившись спав кіт. Таня зовсім недавно переїхала в нове котеджне селище. Барсік в перший же день її переїзду прибіг до неї на ганок і жалібно нявкнув. «Такий же самотній, як і я …» – промайнуло у неї в голові.
Недовго думаючи, Таня взяла в руки пухнасту, холодну грудочку і занесла в будинок. «Тепер будемо жити разом» – жінка зраділа несподіваному гостю.
Тетяна – затребуваний художник. Жінка вирішила продати свою квартиру і оселитися ближче до природи. Колись давно, ще в студентські роки, вона вийшла заміж за свого однокурсника. Молоді прожили трохи більше року разом, а потім розлучилися. Після цього, Таня була одна.
Ніхто з її оточення не міг знайти пояснення її самотності. Таня дуже красива жінка. Яскрава брюнетка з виразними карими очима – розбила сеpце не одному своєму залицяльнику. Прості відносини не цікавили жінку. Вона чекала свою любов. Чекала і вірила, що коли небудь- вони зустрінуться.
Бiй курантів вивів з роздумів жінку. Таня підійшла до столу і налила собі в келих. «Хочу зустріти свій тридцять шостий рік, разом з коханою людиною» – жінка загадала традиційно бажання і осушила келих.
Жінка меланхолійно повернулася до вікна. “Що це? Звідки в моєму саду взялася ця пляма?». Таня вдивлялася в далечінь і не могла зрозуміти, що ж лежить в її дворі. Адже навколо все було засніжене білосніжним, пухнастим снігом.
Минуло кілька хвилин і пляма почала ворушиться. «Напевно, я божеволію. Начебто і випила зовсім трохи» – подумала Таня. Накинувши на плечі пальто, жінка озброїлися ліхтариком і вирушила у двір.
На снігу вона побачила якогось чоловіка. Він щось бурмотів собі під ніс, і не міг піднятися.
– Хто ви? Що робите в моєму саду? – грізно кpикнула жінка, посвітивши ліхтариком в обличчя нічному гостеві.
– Треба ж, такий молодий, а напився до нестями? Що ж робити з тобою? – в розпачі сказала Тетяна.
Жінка вирішила йти за підмогою. Як на зло, у сусідів було темно. «Ще не заселені, або святкують в місті. Потрібно йти до КПП, охорона повинна бути на місці» – подумала Таня і рішуче пішла по дорозі.
На вулиці стояв мороз, і не можна було допустити щоб людина валялася в снігу. Тетяна здалеку побачила світло в сторожці охорони і полегшено зітхнула. Але скільки жінка не стукала, до неї ніхто не вийшов.
«Ось вже робітнички! Я їм влаштую зранку! Мало не покажеться!». Їй хотілося плaкати від розпачу. «Може він оклигав і пішов?» – з надією подумала жінка.
Увійшовши у двір, Таня побачила все ту ж картину.
– Вставай! Чого розлігся тут?! – в розпачі закричала вона і почала тягти його за руку.
Рука був дуже холодним, а чоловік лежав нерухомо. Жінка зібралася з силами і стала тягти незнайомця до дому. Хвилин через п’ятнадцять їй вдалося затягнути його в передпокій.
Несподівано хлопець прийшов до тями і сів на підлозі.
– Вітаю! Де я перебуваю? – здивовано подивився на Таню.
– Ви знущаєтеся? Це ви повинні пояснити мені, хто ви такий і що робили у мене у дворі? Як ви потрапили сюди? Перелізли через паркан? – Суворо запитала Таня.
– Не знаю … Зовсім нічого не пам’ятаю. Я пішов проводити приятелів до воріт, вони заїжджали привітати мене з днем народження. Міша з Олегом поїхали … А що потім було, не знаю …
Тетяна подивилася уважно на незнайомця. Великі сірі очі, мужнє підборіддя. Обличчя чоловіка було добрим і надійним.
«Саме з таким напевно можна раз і на все життя» – подумала Таня. «Ні, я божеволію. Звідки ці нездорові думки» – засміялася над собою жінка.
– Ви думаєте, що я дивак? Це не так. Я не п’ю взагалі. У мене організм не сприймає, – виправдовувався хлопець.
– Так, я, помітила … – посміхнулася Тетяна.
– Мене звати Антон.
– Тетяна.
– Танечка, може у вас знайдеться чашка гарячого чаю? – жалібно запитав Антон і почав кашляти.
– Так я і думала! Все таки застудилися! – докірливо промовила жінка. – Піднімайтеся, підемо на кухню. Напою вас чаєм з малиною …
Через пів години, молоді люди сиділи біля каміна і весело сміялися. Антон зігрівся, і повністю прийшов в себе.
– Танечка, адже я тепер ваш боржник! Якби не ви … Угораздило ж мене зайти в сусідній двір. Як я паркан переліз а такому стані … Не зрозумію …
– Буває. Добре те, що добре закінчується! Вам пощастило, що я опинилася вдома в новорічну ніч. Мене запрошували до себе друзі, але я на відріз відмовилася їхати. Тепер розумію чому …
– І чому? – поцікавився Антон.
– Напевно, щоб врятувати тебе! – засміялася жінка.
– До речі, цей не жарти. Якби не ви, то мій день народження плачевно закінчився б. Танюша, а підемо ввечері на каток? – у Антона з’явився дитячий запал в очах.
– Так у мене ковзанів немає …
– Не бiда! У мене також немає! Я зараз поїду в місто і все виправлю! – посміхнувся хлопець.
Свій тридцять шостий новий рік, Тетяна зустрічала вже не одна, а разом з Антоном і донькою Сніжаною …
«Ось як буває в житті … Чекала довгі роки свого щастя, а потім підібрала його в саду …» – посміхалася Тетяна, дивлячись на своє щасливе сімейство.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
