fbpx
Життєві історії
Того вечора я з онучкою своєю сиділа і, випадково, підслухала розмову своєї доньки Світлани з її подругою. Вони якраз на кухні сиділи. Я заходжу відразу і кажу: “Олесю, ти розумна людина? Ну як ти можеш їй таке радити? Ти ж знаєш, що у нас зараз зовсім грошей немає”. Олеся відразу пішла, а я стала пояснювати своїй доньці, що таких подруг потрібно оминати десятою дорогою, бо добра вони не принесуть

– Моя дочка роботу майже рік шукала! – розповідає 64-річна Галина. – І я так думаю, що дотепер би не знайшла, якби не Іван Пилипович, сусід наш по дачі. Допоміг їй влаштуватися, ми йому за це були дуже вдячні. А то вже ми були засмучені обидві. Як тільки чують роботодавці, що досвіду у моєї доньки Світлани зовсім немає і маленька дитина – все, спасибі, ми вам передзвонимо. І ніхто не телефонував ніколи, це й так було зрозуміло, що не зателефонують.

– Ну тепер працює? Все добре у неї, задоволена Світлана своєю роботою?

– Працює. Гроші отримує дуже навіть непогані, як на наш час, стаж іде, досвід знову ж накопичується. Я дочці так і кажу – ти з такою компанією в резюме років через два-три влаштуєшся хоч куди, візьмуть куди хочеш. Там якраз і дитина вже підросте, ще сама вибирати будеш наступного роботодавця. А зараз, я вважаю, потрібно просто тихенько сидіти і мовчати, навіть якщо щось і не подобається там, ось і все!

– Мовчати? Тобто, не все там райдужно, так?

– Ну як сказати. Якби робота ця була б лише один цукор, ніхто б гроші за неї не платив, правда ж? Не подобається їй багато, звичайно. Робота не зовсім за профілем, обов’язків на неї чужих багато виходить, колектив не дуже хороший попався, один одного не люблять, начальству все розповідають. Начальник теж, дуже така своєрідна людина. У понеділок ранок починається з якогось зібрання, так дочка прямо зі сльозами туди йде. У неділю зранку Світлана вже без настрою – завтра на роботу, каже.

Найбільше і заповітне бажання у Світлани – написати заяву на звільнення, кинути її директору на стіл, встати і піти з цієї контори назавжди. Але дозволити собі такий вчинок жінка не може.

Півтора роки тому Світлана прийшла до матері з дворічною на той момент дитиною після розлучення. Галина якраз незадовго до цього вийшла на пенсію. Грошей не було, аліменти колишній став платити копійчані, і жінки вирішили – Світлана буде працювати й забезпечувати усю сім’ю, а Галина стане сидіти з дитиною.

Роботу знайти дійсно виявилося непросто. Коли сусід допоміг в цій непростій справі, Світлана була просто щаслива – рівно два дні. З третього дня почалися проблеми. Вона чесно намагається відповідати, але виходить у неї це, чесно кажучи, не дуже. Їй з самого початку дали дуже багато обов’язків, які мають виконувати і інші працівники – мабуть, тому, що нова має спокійний характер, тому весь відділ намагається на неї якусь свою роботу зіпхнути. На зібраннях постійно про неї мова ведеться.

При цьому зарплату платять їй дуже хорошу. Таку так відразу і не знайдеш ніде.

– А ти думаєш, в інших місцях по-іншому? – заспокоює Світлану Галина. – Касиром в супермаркеті нашому, вважаєш, легше працювати? Так як би не так! Такий же директор нехороший буде, такі люди скрізь є. Плюс покупці не завжди добрі попадаються, кожен третій права свої качає, і покупець завжди правий. А це зарплата мізерна, мінус недостачі і штрафи. Хочеш так працювати?

Світлана тільки зітхає.

– Або, може, як Ірина, подруга твоя, хочеш – продавцем в магазині, зміна по дванадцять годин, дві маленькі перерви, сидіти не можна? – продовжує своє повчання Галина. – Або офіціанткою, як Наташа? Робота в ніч за 8 тисяч гривень плюс чайові, які зараз ніхто не дає. У вас хоча б гроші дуже хороші платять, зараз про таку зарплату лише мріяти можна.

Галина сама вважає, що її рідна дочка влаштована прекрасно. Працює в офісі, сидячи за комп’ютером з паперами, тепло, світло, не дме вітер. Гарна відома компанія, у багатьох на слуху, приємно знайомим назвати. У всіх відразу повага в очах, коли чують де працює Світлана. Захотіла – чаю собі налила, захотіла – вийшла в обідню перерву на вулицю, пройшлася. Зарплата – просто чудова, робота з документами. Сиди, виконуй свої обов’язки, і все буде прекрасно.

Так на таку роботу тільки скажи, чергу буде стояти зі сотні людей. Це чудо, що вдалося влаштуватися на таку чудову роботу.

Ну так, можливо, це не так весело – одні й ті ж договори і таблиці день за днем. І збори постійні ці, на яких постійно згадують Світлану і не завжди в хорошому світлі. І подружок не знайшлося в колективі, там людина людині конкурент. Але в цьому абсолютно нічого страшного немає, вважає сама Галина.

– На роботі працювати треба, а не дружити! – зітхає вона. – Від цих подружок тільки шкода одна! Я геть одну з них в суботу виставила з нашого будинку поганою мітлою просто! «Ой, Світланко, на тобі обличчя немає! Якщо це через роботу, йди звідти, здоров’я потім ні за які гроші не купиш». Розумна така, ага! Я, звичайно, спеціально їх розмову не підслуховувала, але не почути важко. Я в кімнаті з дитиною сиділа, вони на кухні у нас розмовляли. Заходжу, кажу, Олесю, ти зовсім нерозумна людина, таке їй радити? Легко сказати – йди, а годувати нас трьох хто буде? Ти, можливо? Або на мою пенсію сядемо? Ми так сиділи спочатку, поки Світлана роботу шукала. Дуже було несолодко.

У цієї Олесі, шкільної подруги Світлани, заможні батьки. Олеся працює в компанії хорошого знайомого свого батька, перекладає папірці з місця на місце і отримує зарплату з багатьма нулями, яку, до слова сказати, цілком і повністю витрачає на себе: поїздки, наряди і так далі. Живе дівчина з батьками на повному їх забезпеченні, ні в чому не має потреби. Утриманців у неї немає, дітей поки – теж.

– Я кричати на себе на роботі не дозволю! – заявляє Олеся. – Трохи що не так, відразу піду. І ти не думай мовчати. Ти красива, розумна, з червоним дипломом, молода жінка, відмінний фахівець. Шукай іншу роботу. Тебе з руками всюди візьмуть, ти гідна найкращого.

У Олесі зовсім інша ситуація, пояснює Галина Світлані. Олеся може піти з роботи хоч завтра і спокійно сидіти на шиї у тата. У Світлани зовсім інша ситуація.

– Ну давай, ага, слухай цю свою Олесю! – ображається на свою доньку Галина. – візьмуть тебе десь з руками, як же. Ти он спробувала роботу пошукати сама з вулиці, ну що? Будь розумною людиною, подумай добре. Знаходь позитивні моменти в тому, що відбувається, вистачить скаржитися постійно. Намагайся працювати без зауважень, тоді і претензій до тебе не буде. І пам’ятай – ніде не краще. А у тебе виходу немає: тобі треба забезпечувати дитину і мене.

В таких обставинах дійсно треба триматися за роботу, яка б вона не була, якщо вона приносить гарні гроші у такий важкий час?

Або подружка Світлани Олеся має рацію: з важкої роботи треба йти? А мама трохи совісті немає, сприймає дочку свою, як гаманець, адже Галина сама щось не працює, а дочку свою аж занадто заохочує до праці.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ztv.zp.

You cannot copy content of this page