fbpx
Життєві історії
Того вечора я прийшла з роботи додому втомленою, увійшла в квартиру з двома великими пакунками в руках. Чоловік вийшов і запитав, що ми будемо вечеряти. Я занесла пакунки на кухню і Андрій став розглядати, що я купила

Того вечора я прийшла з роботи додому втомленою, увійшла в квартиру з двома великими пакунками в руках. Було вже досить пізно, адже того дня після роботи я ще побігала по магазинах, щоб купити додому продукти, адже ще вранці побачила, що в нашому холодильнику порожньо.

В коридорі мене зустрів чоловік і замість “привіт” чи “як у тебе справи” одразу запитав мене, що ми будемо вечеряти. Я стояла з двома великими пакунками в руках, ще навіть не встигла роззутися. Андрій навіть не допоміг мені з пакетами, а просто розвернувся і пішов в кімнату.

Коли я сама занесла сумки в кухню, Андрій зайшов і став розглядати, що я купила. Я швиденько стала готувати вечерю, адже вдома зовсім не було що їсти. А мій чоловік пішов додивлятися свій футбол.

Звісно, що це мені було прикро через це. Адже я на сьогоднішній день працюю на двох роботах, а чоловік з ранку до вечора сидить на дивані перед телевізором або з телефоном в руках і йому важко самому сходити в магазин, щоб купити продукти і приготувати щось для нас двох на вечерю, щоб я хоч ввечері могла відпочити.

Мій Андрій працює будівельником. У нього багато роботи навесні та влітку, а в кінець осені, як правило, фірма простоює, тоді в чоловіка роботи немає і взимку він сидить вдома.

У цей період ми разом живемо лише на мою зарплату. Мені прикро, що чоловік мене не цінує, звик до того, що вдома є обов’язкова робота, яку виконую лише я. Мені набридло, щиро кажучи, що я не можу відпочити, коли ввечері приходжу з роботи. Рідна любляча людина так би не вчинила ніколи.

Тому наступного дня я спакувала власні речі і переїхала жити в свою квартиру.

Я стала жити сама в своїй квартирі і згодом зрозуміла, що я зовсім нічого не втратила, мені, навпаки, стало жити простіше. Мені не потрібно було після роботи скуповувати цілі торби продуктів, не треба було стояти біля плити годинами.

Я більше часу почала приділяти собі. Записалася на йогу. У вихідні разом з колегою та подругою зустрічалися в кіно, ходили в кафе, в театри. Я стала ходити в салони краси, купувати гарний одяг. Увечері любила почитати книжку. А ще я тепер ходжу в басейн.

Так минув місяць. Чоловік навіть жодного разу не зателефонував, де я і як. Зрозуміла, що він мене не кохає.

На роботі зі мною давно став спілкуватися один колега, Дмитро. От вчора запросив на каву. Я погодилася вперше за стільки багато часу, що живу одна. Відпочила, гарно провели час.

Після цього подзвонив Андрій. Сказав, що йому дуже непросто без мене, просив повернутися додому, говорив, що скучив. Пояснював мені, що вже шукає роботу. Розсилає резюме, ходить на співбесіди. А поки живе на пенсію мами – вона йому допомагає відколи я поїхала.

Свекруха недобре говорить про мене за такий вчинок. Сказала, що жінка не має залишати свого сласного чоловіка в той час, коли йому важко. Повинна бути його опорою у такі хвилини. Але ж я була тією опорою протягом кількох зим і цього ніхто не цінував ніколи, все сприймалося, як належне. Врешті мені набридло і я зараз рада, що прийняла таке рішення вчасно.

Зараз я зустрічаюся з Дмитром. Він зовсім по-іншому ставиться до мене. Я відчуваю його увагу і турботу, я для нього на першому місті.

Так, у нашому житті може бути по-всякому з роботою. Але чоловік не має забувати, що власні невдачі не повинні ніяк торкатися сімейного життя і він має цінувати хорошу дружину та турботу про себе. Жінці завжди потрібна увага і відчуття того, що її цінують. А все решту є вже не таким важливим у сімейному житті. Я заслуговую на щастя.

Андрій і досі мені телефонує, вибачається, але я не вірю, що він зміниться.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page