Що ми знаємо про свою долю – абсолютно нічого. Ми не знаємо коли вона нас випробовує, а лише бідкаємося на гірку долю, навіть коли все складається не погано, ми не часто дякуємо їй. В моїй історії, я вважаю, що доля випробовувала мене не легкими іспитами і лише коли я всі їх витримала, вона подарувала мені щасливе життя.
Ми з Володею знали один одного з дитинства, розписалися, коли нам виповнилося по 18. Я – сирота, виховувала мене тітка. Так я опинилася під одним дахом зі свекрухою Анастасією Романівною. Вона відразу ж заборонила кликати її мамою. І по імені та по батькові теж. Тільки Настя. Володю вона народила пізно, в 36 років, і на момент нашого весілля їй виповнилося 54. Свекруха працювала в театрі костюмером і щиро вважала, що виглядає на 35 років. За матеріалами
До весілля Настя поставилася скептично, але ставити умови не стала. Анастасія Романівна була впевнена, що наш шлюб довго не протримається. Так і так і сталося.
Я чекала дитину, коли у свекрухи почалися проблеми зі здоров’ям. Вона не могла більше ходити. Від пережитого, дитину я не вберегла. Після всього пережитого, проблеми продовжували наростати. Володя був письменником, йому заважали, візити лікарів, доглядальниць, піклування про матір. Через рік він мені заявив, що треба здати свекруху в будинок для людей похилого віку. Мене це просто вразило і ми посварилися. Настя все чула. Вона, мовчки, виїхала в вітальню і наказала синові:
– Геть! Щоб духу твого тут не було!
На той момент я покинула навчання, влаштувалася на роботу в сусідній магазин і доглядала за свекрухою, як за рідною матір’ю. Від такого повороту подій я розгубилася. Мені особисто йти було нікуди. Але Настя сказала:
– Валюшко, прошу, залишся зі мною. Цей хай іде, куди хоче. А ти мені як дочка.
Володя пішов, грюкнувши дверима. Так ми і стали жити у двох. Тому що Володя до нас не повернувся, хіба що за речами. На розлучення він не подавав. Пояснив, що штамп у паспорті нібито захищає його від занадто завзятих дівчат. Одного разу свекруха мені сказала:
– Давай я тебе буду навчати костюмерній справі. Це не так просто, як здається. З хорошим фахівцем радяться всі сценаристи і режисери. Треба багато знати і вміти, розбиратися в історії моди, і я навчу тебе всьому, що знаю.
Настя зробила мені протекцію в своєму театрі і запевнила директора, що буде іноді приїжджати в театр разом зі мною, що її учениця дорогого коштує.
На співбесіду я збиралася, як на прийом до англійської королеви. У мене не було ніякої освіти, крім атестата про закінчення школи. Правда, я могла відрізнити справжні купюри від підроблених, зробити шикарну викладку в будь-якому відділі будь-якого гіпермаркету, обслужити за годину пів тисячі покупців і кожному догодити. У мене були папірці про закінчення курсів касира і домашньої медсестри. Не тому, що вони були мені потрібні – просто їх видавали всім, хто закінчував короткочасне навчання. Однак до театру це ніякого відношення не мало.
Виходячи з маршрутки перед театром, я зламала відразу два нігтя, намагаючись закрити двері. Я була в розпачі. Треба було хоча б підрізати інші нігті. Мені потрібен був магазин, щоб купити ножиці і пилочку. На відвідування салону не було ні грошей, ні часу.
Побачивши знайому вивіску магазину, в якому часто бували знижки, я влетіла в зал і побігла вздовж рядів з товарами. За стійкою нудьгувала жінка років п’ятдесяти. Вона сиділа на рекламному місці, де пропонували зробити пробний манікюр з новими лаками, і стала кликати мене на акцію. Я відмахнулася:
– Не можу, спізнююся. Мені тільки треба підстригти два нігтя!
Вона подивилася на мої пальці з уламками нігтів і посадила мене в крісло:
– Це безкоштовно. Двадцять хвилин. У вас є 20 хвилин?
Жінка представилася Надією і заспокійливо воркувала, а я раптом розповіла їй про себе, як ніби в церкві сповідалася. До кінця мого монологу нігті виглядали чудово, а жінка сказала:
– Ви – ангел! Хотіла б я мати таку невістку! Вона запропонувала мені приходити до неї на манікюр. Ми обмінялися телефонами.
Роботу в театрі я отримала. Настя була щаслива. У відповідальні дні директор подавав до нашого під’їзду машину і Настю привозили на роботу.
Володя зрідка з’являвся у нас. Років через п’ять я подала на розлучення і отримала свободу. Але з чоловіками у мене не клеїлося. Тепер я розуміла свою тітку. Вона не могла ні мене кинути, ні свою, особисту долю при мені влаштувати.
Я прикрашала свою самотність тим, що оселилася в інтернеті. Там можна було спілкуватися з усім світом або жити ілюзією. Це не заважало роботі, я робила безліч фотографій з закулісся, у мене були тисячі читачів, зі мною радились костюмери з різних міст і країн. Я теж з вдячністю переймала чужий досвід.
Одного разу мені прийшло дивне повідомлення: «Валентина, доброго дня! Мене звати Артем. Моя мама розповідала мені про вас ще 10 років тому. Мама захоплювалася вами і говорила, що для мене неможливо знайти кращу наречену. Вона наполягала на тому, щоб я вам подзвонив і призначив побачення. Але ми в той час займалися документами для переїзду в Канаду. Зараз ми з мамою мігрували туди. У нашому місті відкривається театр, де будуть йти іноземні спектаклі. Тут багато наших співвітчизників. Валентино, якщо Вас ніщо не тримає, приїжджайте до нас! У вас будуть робота і сім’я. Це не жарт. З повагою, Артем». Я була приголомшена.
Зайшла на сторінку Артема, погортала фотографії та впізнала Надію, яка робила мені манікюр 10 років тому! Я відповіла на лист. Зав’язалося листування. Артем сказав, що довгий час займався кар’єрою. Тепер він цілком успішний, пора подумати про сім’ю. Але йому ніхто не подобався. Коли стали набирати колектив в аматорську трупу, Надія згадала про мене, Артем знайшов мене в соціальних мережах. Довго спостерігав, переглядав усі мої пости і зрозумів, що його мама права.
Настя зрозуміла мене і відпустила з найкращими побажаннями. Вона вже одужала, навчилася обходитися без сторонньої допомоги. Зараз навчає відразу двох костюмерів, так що у неї все добре. У театрі її як і раніше люблять і цінують. В дорогу вона повчала мене:
– Якщо щось не складеться, ти завжди можеш повернутися!
Доля подарувала мені щедрий подарунок. Зараз я живу в Канаді з люблячим чоловіком і найкращою свекрухою і ні про що не шкодую.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
