Леся, моя університетська подруга, 12 років тому запросила мене до себе на весілля. Загалом, я прийняла її запрошення на весілля і поїхала в інший кінець країни, в місто, де жила Леся. Приготування, клопоти, наречена метається туди сюди, всі готуються. За два дні до весілля Леся вирішила познайомити мене з нареченим і його друзями. Домовилися на зустріч в кафешці.
Коли ми вийшли з таксі, мене немов чимось шандарахнуло: біля кафе стояв мій принц, точніше той, кого я так давно шукала. Високий, накачаний, з блакитними очима. Я стояла і не могла поворухнутися. І тут крізь закохані мрії я почула «Мій Андрій». На жаль, хлопець, в якого я закохалася з першого погляду, виявився нареченим Лесі.
Весь вечір я не зводила з нього очей і він теж. Потім всі поїхали в боулінг, а по дорозі Лесі зателефонувала швачка (сукню вона шила) і попросила приїхати забрати сукню. Вона в поспіху поїхала, а ми з Андрієм вирішили пройтися пішки.
Ми бродили вулицями вечірнього міста і мовчали. Так, мовчали, адже не було сенсу щось говорити – ми розуміли, що зустрілися дуже пізно. Потім він запропонував посидіти ще в одному кафе біля готелю. Ми сиділи, пили каву і просто дивилися один на одного, а потім Андрій не витримав і сказав: «Тепер я знаю, як виглядає моя доля, але, на жаль, я дізнався це дуже пізно».
Ту ніч ми провели разом. На ранок ми домовилися, що про це ніхто не дізнається, Андрій погодився. Потім він сказав, що не хоче зі мною розлучатися і щось обов’язково придумає. Ми домовилися, що це буде наш маленький секрет.
Ми весело відгуляли весілля і я поїхала додому. Звичайно, забути Андрія я не могла, іноді я думала: «Боже мій, мені 27, а я закохалася як дівчисько. І в кого – в чоловіка подруги».
Він подзвонив через місяць і сказав, що придумав. Він влаштувався на роботу по перевезення вантажів по країні. Так і почалося, що Андрій стабільно тиждень раз в два місяці був зі мною.
Спочатку ми знімали квартиру, але потім Андрій привіз гроші, і ми купили однокімнатну квартиру. Він привозив подарунки (дорогі золоті прикраси і дешеві дрібнички).
Коли він був у мене, то називав своєю дружиною. Так наш роман тривав шість років, нам з Андрієм було добре, ми навіть кілька разів їздили на море. З Лесею у нього теж було все непогано, тільки от одне, у них не було – дітей. Лікарі сказали, що проблема в Андрієві, так само це була і моя проблема, адже мені вже було 34 роки, і я теж хотіла стати мамою.
Так як крім Андрія у мене нікого не було, я вирішила будь-що-будь народити від нього дитину. Десь в глибині душі я сподівалася, що коли я народжу, він кине Лесю і піде до мене. На мою пропозицію про дитину він тільки посміхнувся і сказав: якщо ти хочеш, можеш спробувати з іншим, зі мною у тебе не вийде.
Потай від Андрія я проконсультувалася з лікарем, підлікувалася і в підсумку через рік посиленої роботи – мрія збулася. Я була на сьомому небі від щастя, Андрію по телефону не говорила, чекала, коли приїде.
Він приїхав, але не повірив, що дитина його. Запитав, чим той інший кращий за нього. Я йому розповіла всю правду, він відмахнувся і пішов. Пішов назавжди з мого життя.
Вже пройшло шість років, у мене підростає дочка, вона як дві краплі води схожа на Андрія (тата), але не знає його. Для неї тато – це її хресний, іншого тата вона не знає. Андрій з Лесею п’ять років тому виїхали за кордон на постійне місце проживання. Рік тому ми з Лесею списалися в соцмережах, вони живуть добре, тільки дітей як і раніше немає.
А потім мені написав Андрій, він зазначив, що у мене гарна дівчинка, а я написала, що вона його рідна дочка і що проблема скоріше не в ньому, а в Лесі. Він написав, що мої спроби прив’язати його чужою дитиною не приносять користі.
Того вечора мені подзвонила Леся, сказала, що вона бачила переписку і знає, що це дитина Андрія і що дійсно проблема в ній, що вона не може народити. Вона сказала, що якщо Андрій дізнається, він піде, і що мені вирішувати, що робити.
Пройшов вже рік. Звичайно, я думала відразу написати Андрію, а потім не змогла. Адже тим, що я відкрию правду, ніхто щасливішим не стане, адже у кожної з нас є щось рідне: у Лесі – Андрій, а у мене – частинка Андрія, Олександра – моя донечка.
Фото ілюстративне – nastroy.
