fbpx
Життєві історії
Того року мої батьки зробили нам з чоловіком пропозицію. Вони сказали, що будівництво вже на фінішній стадії, але знову вимагає суттєвих вкладень, тому у них є пропозиція до нас – ми віддаємо їм свої накопичення, а вони після переїзду в будинок віддають нам свою двокімнатну квартиру

П’ять років тому батько від своєї бабусі отримав старий будиночок. Жити в ньому неможливо, але сама ділянка досить велика і знаходиться у гарному селищі. Батькам відразу захотілося на цій ділянці збудувати будинок і переїхати туди жити.

Почалося будівництво, до слова, не дешеве. Я тоді тільки вийшла заміж, ми з чоловіком винаймали квартиру і почали відкладати на іпотеку. Батьки ні його, ні мої не могли нам допомогти. Мої були поглинені будівництвом, на яке йшло дуже багато коштів, а батьки чоловіка сказали, що дали синам усе, що могли, а тепер хочуть пожити для себе.

Того року мої батьки зробили нам з чоловіком пропозицію. Вони сказали, що будівництво вже на фінішній стадії, але знову вимагає суттєвих вкладень, тому у них є пропозиція до нас – ми віддаємо їм свої накопичення, а вони після переїзду в будинок віддають нам свою двокімнатну квартиру.

Звичайно ж, ми погодилися. Віддали батькам гроші, а самі продовжили збирати, але вже на ремонт та меблі. Батьки постійно говорили, що будівництво ось-ось скоро закінчиться, і ми терпляче чекали.

Але будівництво будинку затягувалося та затягувалося. Дах і стіни вже стояли, але там ще багато чого треба було зробити. А нещодавно я дізналася, що батьки вирішили продавати квартиру, аби закінчити будівництво та ремонт. Ту квартиру, яку вони обіцяли віддати нам із чоловіком. Я не могла повірити, що рідні мама та тато можуть так вчинити.

– Ти знаєш, скільки наш будинок коштує? І після нас він дістанеться тобі. Але нам потрібно вже закінчити будівництво, облаштуватись, меблі купити, а це все гроші. Нам не вистачає, а ви з чоловіком нам не допомагаєте, – сказала мама. – Будинок у нас буде великий, хочете – переїжджайте жити до нас.

На батьків я образилася, бо так не робиться. Якби не їхні обіцянки, ми вже дозбирали необхідну суму і взяли іпотеку і ні на кого не розраховували. А тепер потрібно збирати все заново, тому що жити на оренді, поки батьки не залишать мені у спадок будинок, я не збираюся.

Чоловік взагалі про тест і тещу чути не хоче, і я його розумію. Я сама не маю бажання спілкуватися з ними.

Батьки ж вдають, що не розуміють, а що не так. Квартира їхня, вони їй розпоряджаються на власний розсуд. Будинок у якомусь далекому майбутньому дістанеться мені. Типу, мені нема в чому їх дорікати. Але я вважаю інакше. Спілкуватися з ними жодного бажання немає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page