З Дмитром ми почали зустрічатися ще зі школи. Потім разом вступили до інституту, а відразу після отримання дипломів ми одружилися. Спочатку дітей ми не планували, хотіли як мінімум знайти хорошу роботу і хоч трохи стати на ноги. Через два роки в нас була вже хороша робота і ми могли дозволити собі орендувати двокімнатну квартиру в місті.
Нарешті ми вирішили, що нам вже пора мати дитину. Але, на жаль, не вийшло. Два роки ми їздили по фахівцях, але даремно. Ми були дуже засмучені і все, ще вірили, що в нас все вийде. Але коли ми поїхали до фахівців за кордон, то зрозуміли, що шансів більше нема.
Після цього відносини в родині почали псуватися. Чоловік став пізно приходити, не завжди повертався додому. А потім настав день, коли він більше не повернувся. У нього з’явилася інша жінка і само собою діти. А я залишилася одна і нікого не хотіла бачити. Так минуло більше двох років.
Якось, одного разу мене запросили мої родичі на весілля. Йти мені не хотілося, але і відмовити я не могла. Зібравшись трохи думками я все ж таки пішла. Там я і познайомилася з Тарасом. Досить симпатичний чоловік відразу мені сподобався, потім запросив мене на танець, а після провів додому. Ми до ранку сиділи і спілкувалися так, наче знали один одного вже сто років. Він мені розповів, що його колишня дружина поїхала на заробітки за кордон і знайшла собі там багатого чоловіка. З Тарасом розлучилася залишивши йому двох маленьких дітей. Хлопчика п’яти років і дівчинку – чотирьох років.
На наступний день ми знову зустрілися, так як був другий день весілля. Тарас знову провів мене додому і після цього ми почали зустрічатись. Ось так я і стала мамою. Тепер у нас справжня сім’я. Діти мене дуже люблять і називають мамою, мені вони дуже подобаються, я люблю їх, як рідних, чоловік дуже люблячий і турботливий і я нарешті відчула себе щасливою жінкою і мамою.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
