– Я ось тільки одного не можу зрозуміти, – зітхає 30-тирічна Олена. – Невже дитині в рік дійсно так потрібна бабуся, спілкування постійно з нею, що я повинна переступити через себе і ввічливо постійно спілкуватися зі свекрухою – заради дочки?
Свекруха Олени, Марина Богданівна – людина непроста і досить своєрідна. З усіх питань у неї є своя думка, і, звичайно ж, тільки вона і є правильною. Живе свекруха окремо від своїх дітей, але регулярно приходить до них в гості: рік тому у Олени з чоловіком народилася дочка.
Інших дітей і онуків у Марини Богданівни немає, та й особливих занять теж. Вона давно вийшла на пенсію, ні з ким особливо не спілкується, нікуди не ходить, весь свій час проводить біля телевізора за переглядом шоу і серіалів.
А останнім часом знайшла свою радість – внучку, під приводом спілкування з якою регулярно приходить до Олени і суне свого носа всюди, куди тільки можна.
Треба сказати, дитина бабусю просто обожнює: чекає, радіє її приходу і не злазить з її рук. Це тим більше дивно, що сама Олена до свекрухи теплих почуттів не має і ніколи не мала, візитам її не радіє з останніх сил намагається мовчати, щоб не влаштувати суперечку і не виставити настирливу гостю за поріг.
У будинку Олени свекруха критикує все підряд, що тільки попадається їй на очі, все не так.
– Ось в останній її візит, наприклад – я завантажувала прання, мене відволікла дитина, – розповідає Олена. – Хвилин через п’ятнадцять заходжу в ванну, Марина Богданівна залізла в машинку і повитягала звідти мій одяг. Сортує, як ні в чому не бувало, розкладає мої речі на краю ванни, так неприємно, мовляв, доросле прати з дитячим.
Марина Богданівна запросто лазить по шафах і ліжках, заглядає в каструлі і в холодильник, дивиться квитанції і чеки – «а що тут такого?» і взагалі, відчуває себе як вдома.
– Ти сама в усьому винна! – кажуть Олені деякі знайомі. – Не треба було допускати свекрухи в свій будинок з самого початку.
«Не допустити» Олена не могла, хоча під час того, як чекала дитину вважала, що ніякі помічники їй не потрібні. Однак після того, як повернулася з немовлям додому, все пішло зовсім не так, як хотілося, і через десять днів після того молода мати потрапила в стаціонар.
Марина Богданівна тоді переїхала до сина, і три тижні доглядала за новонародженою онукою, і впоралася чудово. Тоді це була неоціненна допомога, хоча робила свекруха все на власний розсуд. Прибрала всі новомодні креми і засоби по догляду, користувалася лише дитячим милом. Чого коштувало потім Олені повернути все на місце, тема окремої розмови.
Час від часу Олена не може більше мовчати:
– Все, більше не можу. Остання витівка – це вже через край. Ноги її у мене в будинку більше не буде. Вистачить уже всього цього з мене.
– Ну так теж не можна, – з розумінням в голосі говорить чоловік. – Вона ж мама. Вона нам добра бажає. Ну так, трохи по-своєму, але вже як вміє. Та й дитина її любить. Треба мовчати. Заради дитини. Щоб у внучки була бабуся хороша та добра під боком.
А Олена тепер і сама не розуміє, чи варто й далі закривати очі на це заради дитини. Невже її дитині потрібна така бабуся?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – charivne.
