– Дочці, звичайно, дуже не сподобалося те, що Сергій з сім’єю до нас переїжджає! – розповідає 60-річна Валентина Семенівна. – Каже, мамо, ти що, це нереально, як ми всі тут помістимося? Їх четверо, нас двоє – шестеро людей Я кажу, Люба, виходу іншого все одно немає. Ситуація у Сергія критична, треба допомогти, хто ж, як не ми? Та не так все і погано, квартира у нас трикімнатна, помістимося!
Валентина Семенівна з донькою Любою і сином Сергієм володіють в рівних частках невеликою трикімнатною квартирою в панельному будинку. До недавнього часу 35-річний Сергій зі своєю сім’єю – дружиною і двома дітьми – жив окремо. Мати з дочкою жили разом в трикімнатній квартирі. 27-річна Люба збирала гроші на початковий внесок, планувала брати квартиру в новобудові.
Але в грудні Сергій втратив роботу і досі не може знайти нову. З грошима зараз у нього зовсім погано, тому оплачувати знімну квартиру зараз він не може. Ситуація складна – безгрошів’я і двоє дітей чотирьох та двох років. Дружина його Ірина офіційно перебуває в декреті, але підробляє з дому – пише роботи і реферати для учнів, переводить тексти. З огляду на, що на ній ще й діти, заробити у Ірини багато не виходить.
Тому подружжям було вирішено поки переїхати до матері і сестри в їхню трикімнатну квартиру. Валентина Семенівна поставилася до цього з розумінням і позитивом, а ось Люба була дуже незадоволена.
– Дочка категорично проти – навіщо вони тут потрібні, мовляв, зі своїм виводком! – зітхає Валентина Семенівна. – Дітей вона не любить, каже, що з їхньою появою в домі буде безлад. Я спочатку вмовляла, але коли побачила, що донька свою думку не збирається змінювати, пояснила, що Сергій такий же господар третини цієї квартири, як я і вона і має повне право тут жити.
І проблеми немає ніякої абсолютно! Я залишуся в маленькій кімнаті, їм віддамо більшу, ти переїдеш в колишню спальню. Кімнати у нас всі, на щастя, ізольовані, розмістимося. Тим більше, це не назавжди. Сергій знайде роботу, стане на ноги, і все стане як було.
Після Нового року Сергій з дружиною зібрали речі і переїхали до матері з сестрою. Живуть третій місяць, зі змінним успіхом. Дочка і невістка регулярно лаються, приводом може послужити що завгодно – дитяча біганина, музика, забута на столі чашка, кипляча каструля на плиті, надовго зайнята ванна.
– Обидві гарні! – зітхає Валентина Семенівна. – Одна задирає, інша не спускає. Не знаю вже, що робити.
Того дня Люба повернулася з роботи трохи раніше, зайшла в магазин, купила якихось ласощів і кілька великих апельсинів. Прийшовши додому, застала маму на кухні зі старшим онуком. Простягнула матері великий апельсин.
– Я взяла, кажу, спасибі, Люба, а Іру з дітьми ти пригостила? – розповідає Валентина Семенівна. – Вона відразу скривилася – ні, каже, і не збираюся, вони мене хоч чимось пригощають? Треба сказати, Люба харчується окремо, вона вічно на дієтах, а ми разом поки. Я кажу – Люба, ну чим вони можуть тебе пригостити, самі ледве перебиваються зараз, сидять без зарплати. Тут онук закричав, бабуся, я хочу апельсин! Ну тримай, кажу, і свій йому віддаю.
Люба підривається, вихоплює у дитини цей апельсин і заявляє – а ти йди у своєї матері проси, це моє, не твоє! Дитина, звичайно, дуже засмутилася.
Валентина Семенівна дуже засмучена тим, що трапилося, їй аж недобре стало, ледве в себе прийшла. Ну що ж це таке, коли вони вже нарешті почнуть мирно жити! У родині ні миру, ні ладу, ніхто ні в чому не хоче поступитися, тільки і роблять, що лаються і щось ділять.
Валентина Семенівна думає, як як зробити так, щоб невістка з дочкою не лаялися і вели себе пристойно. Вигнати сина або дочку, чи обох? Ну так юридичного права на це немає, вони тут господарі. І не хочеться сваритися з дітьми, або з одним з них. До того ж обом зараз нікуди йти.
Чи не звертати уваги на їхні непорозуміння, абстрагуватися, нехай роблять, що хочуть?
Фото ілюстративне – goldkeynn.
