У мене є шестеро дітей, зараз мені 75 років. Так склалося, що чоловіка мого не стало ще 20 років тому. Усі діти на той час вже були одружені і жили окремо.
Тоді в наше село до своєї рідної сестри приїхав молодий вдівець, Петро був молодшим за мене на 10 років, йому в той час було 45, а мені 55. Він з дружиною жив у її батьків, а потім, коли це сталося, виїхав від тещі і поселився у своєї сестри недалеко від мене.
Ми почали спілкуватися, Петро мені допомагав по господарству, і я сама запропонувала йому переїхати до мене. Він погодився, ми офіційно розписалися, я приписала чоловіка до себе і ми стали жити і господарювати.
Усі мої діти були не проти, але ось молодша донька, яка на той час жила в чоловіка в іншій області, була проти того, щоб приписувати Петра у нас. І взагалі, вона не розуміла, навіщо було в моєму віці виходити заміж.
Приїхала Тетяна додому і стала говорити, щоб я їй зараз її частину спадщини відписала, щоб потім пізно не було. Захотіла дочка частину городу, який був перед моєю хатою. У нас село курортне, земля дорога. Дочка сказала, що колись собі планує там будиночок збудувати.
Я погодилася, переписала землю на Тетяну, але дуже швидко про це пожаліла. Бо дочка, не порадившись зі мною, продала ділянку чужим людям. Ті за кілька місяців звели практично мені перед вікнами будинок, обгородивши його високою огорожею.
Після цього випадку я з Тетяною кілька років не спілкувалася. Я не знаю, чого вона так зробила і куди діла гроші. Але тепер, коли почалася війна, Тетяна проситься приїхати до мене і жити зі мною.
Після цього випадку з Тетяною, усю землю, яка ще в мене була, я порівну поділила між іншими дітьми. Вони колись вирішать, що з нею робити, а поки земля стоїть, діти мають де жити, тому не поспішають продавати свої ділянки, які дісталися їм від мене.
Тетяна моя хоче переїхати до мене в будинок на постійне місце проживання. Вона розлучилася з чоловіком, тому їй зараз нема куди йти. Я не знаю, що робити, адже у дочки складний характер, вона дуже непередбачувана, навіть не знаю, чого від неї ще чекати.
А вона мене картає, що я чужу людину (Петра), в хаті приписала, а їй, рідній доньці, відмовляю. Не знаю, як правильно поступити в цій ситуації.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
