Ще місяць тому мені зателефонувала моя давня подруга Людмила і сказала, що дуже хоче, щоб я приїхала до них в гості в Швейцарію, де останні 30 років вони живуть з сім’єю. Я довго вагалася, але в підсумку взяла відпустку на тиждень і полечу погостювати до подруги.
Людмила сказала, що вони з чоловіком планують святкувати 30-річчя свого шлюбу і дуже хочуть, щоб я в цей день теж розділила з ними радість. Адже я теж в якійсь мірі причетна до їхнього сімейного щастя.
Ця історія трапилася 30 років тому. Тоді ми з Людою ще були студентами. В той день ми поверталися з інституту знайомою дорогою. Моя одногрупниця на зупинці таксі знайшла золоту запонку для чоловічої сорочки. Відразу було видно, що річ дорога. Я запропонувала спробувати знайти власника.
Ми з нею написали оголошення і на зупинці залишили, написали номер телефону моєї бабусі. Пройшло кілька місяців, ми готувалися до іспитів і нам зателефонував чоловік, моя бабуся дуже упереджено його все розпитала і запросила до себе.
Чоловік виявився дуже інтелігентною людиною. Він приїхав з-за кордону в гості до своїх дітей. Показавши фото, на якому він був з цією запонкою, бабуся віддала йому згубу. Чоловік подякував і запитав, як він має нам віддячити. Бабуся сказала, що нічого не треба, і він пішов, залишивши свій номер телефону.
Ми вже забули про цю історію, але через тиждень цей чоловік знову зателефонував моїй бабусі і запросив нас з Людмилою в кафе на каву, щоб нам подякувати. Чоловік прийшов не один, а з своїми внуками. Ми чудово поспілкувалися, Олександр Вікторович виявився чудовим співрозмовником.
Після цієї зустрічі ми почали спілкуватися з його внуками. В підсумку, Людмила почала зустрічатися з Андрієм, внуком Олександра Вікторовича і через кілька місяців вийшла за нього заміж.
Зараз вони разом вже 30 років, у них троє дітей, шестеро онуків, а запонки у них сімейна реліквія, живуть в Швейцарії, поїхали давно. Людмила каже, що щастя їй принесла запонка, яку ми колись знайшли. Буває і так.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
