От колись у нас була дуже хороша сім’я. Я, батько та моя мама жили ми завжди душа в душу в невеликій двокімнатній квартирі в спальному районі столиці.
І все було у нас чудово, можна сказати, поки тато не відкрив свій власний бізнес, і не заробив свої перші серйозні гроші, які для нього тоді дуже великими були. Тоді і з’явився у нього якийсь гонор, якого ніколи не було.
А ще всі стали помічати що батько постійно хвалиться, бажає усім довести, що він найкращий з поміж усіх.
Мені тоді було майже 17 років, я тільки навчався у вищому навчальному закладі, навчання забирало весь мій час, і я якось не придав увазі початок цих проблем.
Я навпаки, радів, що нарешті ми з батьками поживемо багато. Тато купив чималий будинок за містом, і ми переїхали туди жити усі разом. Квартиру свою продали.
А вже пару років тому мама стала помічати, що батько став як ніколи пізно повертатися з роботи, і часто їздити в незрозумілі відрядження. Вдома він став вести себе якось відсторонено від нас обох і похмуро. Вони з мамою, на жаль, стали постійно сперечатися – непорозуміння завжди виникали на рівному місці.
Все це тривало декілька років. А в глибині душі мама, звичайно, розуміла, що це все означає насправді, але намагалася переконати себе в тому, що скоро це минеться і все стане так, як було раніше.
Але, не дивлячись на плин часу і сподівання, нічого не минало, на жаль. Непорозумінь ставало все більше та більше, а мій тато з’являвся вдома все менше та менше.
Мама ходила від того дуже сумна, вона навіть перестала стежити за собою. Вона завжди була дуже красивою жінкою. А тепер перетворилася на темну та сіру тінь себе, якій нічого не було потрібно.
Якось ми з нею обоє сиділи з нею на кухні, це був день 20-річного ювілею їхнього весілля. Мама тоді наївно чекала поздоровлень та подарунків від батька на річницю.
Пролунав дзвінок. Дзвонив мій тато. Мама відповіла відразу, в її очах радість була. Він відразу почав їй щось говорити, і я по її обличчю зрозумів, що відбувається щось недобре, на жаль.
А все було досить банально – виявилося, тато просто переплутав номер мами і тієї іншої жінки. В результаті цієї розмови мама зрозуміла, що її чоловік вже давно живе з іншою, і у них є маленька донька.
Наступного дня тато, як ні в чому не бувало, з’явився додому, зізнався у всьому матері, і ні, він не вибачився перед нею, навіть не думав це робити.
Він просто запропонував зібрати речі, і з’їхати їй з дому якомога швидше. Він зібрався жити там зі своєю новою сім’єю, а мамі просто сказав піти. На запитання мами, де ж їй жити, він запропонував переїхати до бабусі в однокімнатну квартиру в іншому місті.
Для нас з мамою це був непростий період в житті, навіть зараз згадувати мені важко. Батька наче підмінили. Куди подівся той люблячий та турботливий колись чоловік та тато, який обіцяв захищати свою сім’ю все життя?
В той день у мами щось затверділо всередині, вона дуже змінилася, розчарувалася в усьому. І вона вирішила не їхати з дому за всяку ціну. Він досі не може порозумітися з мамою.
Так ми живемо вже 2 роки. Мама, хоч і залишається в будинку батька, але вона дуже швидко старіє. На неї сумно дивитися, просто змінюється на очах.
Я сам чоловік, доросла людина і чудово розумію, що можна зустріти іншу в житті людину, і щиро закохатися в неї. Але я абсолютно не розумію, як при цьому можна так ставитися до своєї колишньої дружини, з якою прожив 20 років.
Може хтось порадить, як з батьком зараз можна знайти спільну мову. Я вже загубив будь-яку надію, живу в орендованій квартирі з дівчиною, і готуюся забирати маму до себе. Нам шкода її.
Чи правильно вона робить, що живе в домі батька, аби йому не поступатися, на зло, можна сказати, щоб в нього були проблем і він не був щасливий з тією жінкою? Чи не краще було просто залишити все батькові і шукати своє жіноче щастя? та чи можна ще його знайти в її віці?
Фото ілюстративне.
