Я ніколи не претендувала на чуже майно, але я і за чесність. Мого чоловіка родичі відверто обділили, а він з усім змирився і навіть мені заборонив втручатися.
Всі 4 роки, які ми з чоловіком живемо разом, ми намагалися все робити разом. Відносини у нас партнерські, і всі фінансові питання ми звикли вирішувати спільно. Я ніколи не дозволяла собі розслабитися, і жити за його рахунок. Іноді навіть, коли у нього були тимчасові фінансові труднощі, брала додаткові зміни, і працювала без вихідних, щоб в нашій родині було все добре. За матеріалами.
Нас обох дуже сильно хвилює той факт, що у нас немає свого житла. І поки воно у нас не з’явиться, ми навіть дітей заводити не хочемо. На орендованій квартирі ми не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні, і відсутнє будь-яке бажання покращувати чужі квадратні метри, з яких нас можуть вигнати в будь-який момент…
Мій чоловік народився і виріс у місті, і у його батьків є кілька квартир. Коли свекри здавали «зайву» житлоплощу квартирантам, щоб мати додатковий дохід до пенсії, то я навіть і думати не сміла про те, щоб зазіхнути на неї. Я розумію, що квартира купувалася за зароблені ними гроші, і що ми з чоловіком в цю покупку нічого не вкладали…
Однак потім я дізналася, що свекри збираються цю житлоплощу переписати на свою дочку, і тут вже не змогла залишитися осторонь: з чого це раптом така несправедливість? У них адже двоє дітей, і вони обоє вважаються спадкоємцями, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по знімних квартирах або виплачувати багато років кредит…
Не знаю чому, але чоловік вирішив, що не буде нічого оспорювати і не став ні на що претендувати, а я мовчки стерпіти образу не змогла. Мене ображає така зневага нашої молодої сім’ї. Всі свої думки з цього приводу я висловила і свекрусі, і її улюбленій донечці. Вони у відповідь на мене накинулися зі звинуваченнями в меркантильності, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.
Чоловік замість того, щоб підтримати мене, ображається за те, що я влаштувала розборки його родичам, і каже, що чужі квартири його не цікавлять. Сказав: «Тобі твої батьки нічого не дали, то чого ти причепилася до моїх. Якщо мої батьки самі заробили на свою нерухомість, то і розпоряджатися нею можуть, як захочуть».
Просить мене більше не піднімати цю тему, і навіть натякає на те, що непогано було б мені згладити непорозуміння, що спровоковане моїм вчинком. Я ошелешена тим, що відбувається, і не розумію, як чоловік може залишатися спокійним… Але ж головне – коли щось потрібно його батькам, то вони просять про послугу саме його, а не свою улюблену доньку, і він мчить до них, навіть якщо у нього єдиний вихідний на цьому тижні.
Одним словом, я не знаю, як буду надалі спілкуватися зі свекрами і зовицею, а також чи варто це взагалі робити. Злюся на чоловіка за те, що він такий слабохарактерний, і не може відвоювати своє право на частину тієї квартири. Через його принциповість нам доведеться ще багато років собі у всьому відмовляти, збираючи гроші на власне житло…
Фото ілюстративне – fiscki.net.
