– То я не зрозуміла, ти будеш святкувати свій день народження чи ні? – питаю я Ірину, свою молодшу сестру.
– Не знаю, але швидше за все, що ні. Ти ж бачиш, яка у мене ситуація, – каже Іра.
– Але ж у тебе ювілей, сестричко. Не гоже навіть кави не випити, – я з усіх сил старалася переконати Ірину, що зовсім нічого не святкувати в свій 35-річний ювілей – це теж не варіант.
До того ж, я вже і придумала, що я сестрі подарую – вирішила, що цього разу дам їй 5 тисяч гривень, щоб вона собі купила щось, що сама хоче.
У нас з сестрою всього 2 роки різниці, я старша. У мене особисте життя, на жаль, не склалося, я розлучилася з чоловіком, не проживши з ним і 2-х років, дітей у нас не було. Другий раз я так і не вийшла заміж, тому всю себе посвятила роботі, зробила непогану кар’єру, добре заробляю.
Я сама купила собі житло і авто, щороку їжджу за кордон відпочивати. А своєю сім’єю я вважаю сім’ю сестри, її діти мені як рідні, а дітей у неї аж четверо.
Зрозуміло, що Ірині і її чоловікові важко, тому я при нагоді, коли можу, то допомагаю. Сестрі незручно приймати від мене фінансову допомогу, то я стараюся брати племінників з собою в магазин, і купую їм все необхідне, особливо двом молодшим дівчаткам, які завжди готові скласти мені компанію у торговому центрі.
Сестра відмовилася святкувати, тому я вирішила, що запрошу її в торговий центр і зроблю для неї щось особливе, що їй запам’ятається.
Поговорила я з сестрою, і щойно поставила слухавку, як бачу, дзвонить мені її старша донька Світлана, якій зараз вже 15 років.
– Тітко Інно, я знаю, чому мама не хоче святкувати, – каже.
– І чому ж? – здивовано питаю.
– А ви мене не видасте?
– Ні, – пообіцяла я.
– Одним словом, мама сережку вашу загубила, не може знайти, ми вже всі разом шукали і її ніде нема. І мама тепер думає, звідки взяти гроші, щоб відкупити вам згубу.
– Зрозуміло. Дякую тобі, Світланко, – кажу. – І ні про що не турбуйся, це залишиться між нами в таємниці, я тобі обіцяю.
Кілька місяців тому Ірина збиралася на весілля до знайомих, і я позичила їй свої сережки з коштовним каменем. Вона не хотіла їх брати, але сережки їй дуже личили, і я наполягла, подумала, що нічого не станеться, як сестра їх навіть і після весілля трохи поносить, адже у мене є ще інші сережки, і ці просто лежать в коробці.
Інформація, яку я почула від племінниці, не лише змусила мене задуматись, але і кардинально змінила мої плани щодо привітання сестри.
В день народження сестри з самого ранку я прокинулася, і відразу набрала Ірину. Кажу, мовляв, нічого не хочу чути, збирайся і їдь в торговий центр, чекаю тебе через годину.
Ірина приїхала не в настрої, але я швидко все змінила. Спочатку ми дві пішли в перукарню за моїм попереднім записом.
Потім пішли по магазинах, і я, як і планувала, купила сестрі дещо з одягу. А коли ми дві вже були красиві і дещо втомлені, то ми присіли в кафе.
Я подивилася на свою сестру і кажу:
– Іринко, ти у мене красуня, але чогось тобі не вистачає.
– Чого? – здивовано запитала Іра.
Я витягла з сумки невеличку коробочку:
– Ось цього. Відкривай і дивись, чи подобається.
Ірина відкрила коробку і в її очах читалося стільки щастя, коли вона побачила нові сережки.
– Дякую, – каже. – Але я не можу їх прийняти, тому що я загубила твою сережку, і тепер просто не знаю, як тобі її повернути.
– Скільки б було горя, забудь про неї. Ти дорожча за будь-які сережки. А ці приміряй уже, сподіваюся, що вони тобі сподобаються.
Коли племінниця мені все розповіла, я негайно пішла в ювелірний магазин, і купила ще одні дуже красиві сережки з коштовним каменем. Коштують вони чимало, але моя сестричка заслужила на такий подарунок.
А чому б ні, якщо я мала можливість зробити їй таку приємність? Адже рідні люди значно дорожчі за будь-які речі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
