– То скільки, Петре, ми з тобою не бачилися? – Поліна дивилася на колишнього чоловіка і в її погляді відчувався спокій, не те, що тоді, коли вони розходилися.
– Напевно, років 12, відтоді як ти мене вигнала, – так само тихо і спокійно відповів Петро.
– Ніхто тебе не виганяв, ти сам захотів піти, – нагадала Поліна.
– А що мені залишалося робити, якщо ти сказала, що більше мене не любиш, що я тобі не цікавий, і навіть, що я тебе дратую.
– Мамо, тату, знову ви за своє! Ану припиніть негайно! – в кімнату зайшла Ліза. – Батьку, яка ж я рада тебе бачити, дякую, що ти приїхав!
– І я радий, донечко, зустрічі з тобою. Яка ж ти доросла стала! А красуня яка, просто неймовірна! Як я міг не приїхати – моя донечка заміж виходить, – Петро дивився на свою 23-річну доньку і не міг не зауважити, що Ліза дуже схожа до його Поліни в молодості.
Саме в таку, красиву, молоду і безтурботну Полю він і закохався. Радів неабияк, що перша красуня на факультеті, з якою мріяли зустрічатися всі хлопці, вибрала саме його.
Побралися молодими, щойно отримали дипломи. Почалося сімейне життя, для молодої пари, у якої нічого не було, воно стало справжнім випробуванням.
Грошей багато не було, особливо молодята не розкошували. Обіди і вечері у них були доволі скромними, але Поліну бабуся навчила добре готувати, і вона могла навіть з простих продуктів створити шедевр. Особливо смачними у неї були вареники, Петро за них був готовий усе віддати.
Житла свого вони не мали, то ж доводилося спочатку орендувати квартиру, а потім, коли дитина народилася, молодята були змушені переїхати в село.
Поліні дістався у спадок невеликий будинок її бабусі, батьки допомогли з ремонтом, і життя почало помалу налагоджуватися. Жили як всі, ходили на роботу, ростили дитину, намагалися покращити свій побут.
Але особливо це не вдавалося, тому між Поліною і Петром все частіше стали виникати непорозуміння, спочатку дрібні, а потім і серйозніші.
– Я могла вийти заміж за того, хто мене б забезпечив усім, і мені не довелося б жити так, як я зараз живу, – картала чоловіка Поліна.
Вона і справді шкодувала, що вийшла заміж за Петра, по любові. Бо з її красою вона могла б і краще в житті прилаштуватися.
Петру було неприємно слухати такі звинувачення від дружини, він щиро вважав, що робить все, що може для своєї родини. А вище голови не скочиш.
Так слово за слово, звинувачення за звинуваченням – і виросла прірва між подружжям, яку вже не можна було подолати.
Поліна дивилася на себе в дзеркало, розуміла, що ще кілька років і її краса зів’яне, тому наважилася щось змінити. Петру вона прямо сказала, що більше його не любить. Попросила його піти. А сама сподівалася, що після розлучення ще знайде свою долю і що її життя налагодиться.
Та не так сталося як гадалося. Іншого гідного чоловіка Поліна так і не знайшла, так і жила сама. А тим часом роки минали, і ось уже донечка підросла і оголосила, що заміж виходить.
Ліза наполягла на тому, що батько теж має бути не тільки на її весіллі, але і на сватанні. Тому Поліна і подзвонила Петру сама вперше за багато років, повідомила новину і попросила приїхати.
Всі ці роки вони не бачилися. Після розлучення Петро поїхав в іншу область, до них не приїжджав зовсім, але на дитину до її повноліття виплачував аліменти.
– Донечко, я хотів тобі сказати, що щиро зворушений тим, що ти мене запросила, – почав Петро непросту для нього розмову. – Що б там у нас з твоєю мамою не було, ти завжди була в моєму серці. І в мене для тебе є подарунок.
Батько витягнув спочатку папку з паперами, а потім ключі.
– Я купив тобі квартиру. Сподіваюся, ти не відмовишся прийняти від мене такий подарунок, – Петро обійняв дочку, він бачив, якою щасливою він її зробив, адже мати на старті сімейного життя своє житло – це неабияка розкіш.
Поліна, яка теж не чекала від колишнього чоловіка такого широкого жесту, стояла з відкритим ротом. А потім запросила всіх за стіл.
То була неділя, і вона пригостила Петра варениками і червоним борщем.
– Як же я скучив за твоїми варениками, смачніших я ніколи і не їв, – щиро похвалив Петро колишню дружину.
Ввечері вони всі разом пішли в ресторан на зустріч з майбутніми сватами. Говорили про майбутнє весілля і про спільні плани.
Петро неабияк включився, все підтримував і готовий був за все платити. Найбільше за все на світі йому хотілося бути частиною цього дійства, хотілося знову мати справжню родину, яку він втратив.
Поліна теж тепер дивилася на колишнього чоловіка іншими очима. Їй дуже не вистачало чоловічої підтримки всі ці роки. Вона спіймала себе на думці, що вона б радо прийняла Петра назад, якби він захотів повернутися.
Але обоє мовчали. Та Ліза наче прочитала думки батьків, і вирішила діяти, бо їй понад усе на світі хотілося мати і маму, і тата.
Дочка придумала хитрий план. Вона попросила батька залишитися у них до її весілля, яке вони домовилися зіграти через місяць. Чомусь вона була впевнена, що цього часу має вистачити, щоб батьки помирилися.
Через місяць було не одне, а два весілля. Петро з Поліною знову одружилися. Вони обоє вже зрозуміли, що потрібні одне одному.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
