fbpx
Життєві історії
– То й poди. У нову хатинку – нову дитинку. Хату маєш, машину теж. Буде тебе возити: У поляка – дві дружини-українки. І обидві – з Карпат. “Хата, машина, доляри – все для сaнiтарки”

Яцек якось приїхав у гості на батьківщину своєї дружини. Мальовниче невеличке карпатське село так зачарувало поляка, що він вирішив ніколи більше вже не повертатися назад в ту Америку, а купити тут великий та просторий будинок і доживати віку вже тут у ньому.

Анна це як почула, мало не зомліла бідолашна – вона вже давно мала американське громадянство, і геть не хотіла лишатися у селі. Що ж його робити?! Та поляк був зовсім незворушний. Пише Вісник

Познайомився – і покликав заміж

Свою Анну він зустрів в Америці. Сам виріс у Польщі, та коли там запанувала криза, вирішив податися за океан. Хоч перевалило йому тоді вже за п’ятдесят, дітей не мав, бо усе життя холостякував. Тож почав освоюватися на новому місці. Спочатку працював у автомайстерні, згодом відкрив свою. Мало-помалу став заробляти доляри. А за десять років взяв у кредит будиночок на березі озера. Щастю не було меж! Тішився, як мала дитина. Вранці вмощувався на ганку у крісло, читав газету і пив каву, яку полюбив ще з дитинства у Польщі, а вечорами прогулювався берегом і милувався краєвидом. Та до повного щастя йому бракувало жіночого тепла (вік брав своє!). Хотілося на старості літ спокою, сімейного затишку.

Читайте також: Нeймoвірно смачні м’ясні рулетики! Тaкі соковиті, просто тануть в рoті! Чоловік завжди просе, щоб приготувала їх на Великдень! Вони готуються дуже просто, якщо знаєте цeй сeкpет!

Одного ранку купував газети. Мимоволі погляд ковзнув на пишнотiлу жінку, яка пила каву у літньому кафе. Всупереч своїй традиції, взяв і собі філіжанку та попросив дозволу сісти за її столик. Певно, вона зрозуміла його наміри, бо теж привітно усміхнулася і показала на стільчик:

– Прошу дуже.

Слово за словом – і познайомилися. Виявилося, п’ятдесятирічна Анна родом з України, з Львівщини, її село поруч з польським кордоном, де колись жив Яцек. Це ж треба! Мало не земляки, а зустрілися аж за океаном. Анна працювала у наймах – доглядала стару єврейку з України.

– Так набридла ця робота служниці! – скаржилася своєму новому знайомому. – Зараз легше, бабця не така вередлива, як раніше. Нагодую її – і бавиться в куточку ляльками, як мала дитина! – дзвінко сміялася.
Яцеку не хотілося йти додому, де він самотньо проводив дні. І у той же ранок запропонував Анні заміж. Жінка не на жарт здивувалася, звісно, навіть не очікувала такого повороту, сказала, що подумає.

Читайте також: В холодне лiжко лягaю я сама, у мене більше немає чоловіка. Щоночі ти спuш із чужою жінкою

– До вечора, – перебив її чоловік. – Моєї пенсії вистачить нам для життя.

Через деякий час вони оформили свій шлюб. Був щасливий не лише Яцек, а й Анна – не думала, що в немолодих літах суцільна нудьга обернеться такою радістю. Та все ж не покинула роботи – лише змінила.

Стала компаньйонкою для іншої єврейки, яка хотіла просто спілкування.

Хата, машина, доляри – все для санітарки

Через рік Аннині родичі вмовили приїхати в Україну. І хоч жінку в селі не чекали діти, бо їх ніколи не мала, все ж поїхала. Щодня були в гостях – то навідували Анниних подруг, то її сестер, виїжджали у гори. І Яцеку так сподобалося мальовниче село, що він надумав тут лишитися. Жінка сполошилася:

– Чи ти здурів?! А як Америка? Як дім?

– Все це не має значення. Як зірвався колись з Польщі, так мені легко зірватися з Америки. Я хочу спокою. Тут гори, річка – краса!

Проте Анна навіть й не думала лишатися в Україні. В Америці у неї хороша робота, заробіток, зрештою, зовсім інше життя. І марнувати роки в Україні, щоб лиш сидіти під боком у діда (а Яцеку вже от-от стукне сімдесят), не мала ніякого бажання. Тому поставила його перед вибором: «Або назад в Америку, або просто розбігаємося. Розлучення не дам!» Поляк все ж вибрав другий варіант. Анна не дуже розчарувалася, бо в Америці їй перепадав бізнес та будинок. А з таким «приданим» новий чоловік, та ще й молодий, знайдеться швидко. «Певно, покину ту роботу, а сама керуватиму майстернею» – роздумувала. Тим паче, на неї давненько став заглядатися сусід.

Не встигла повернутися до Штатів, як її ошелешила колишня подруга з рідного села.

– Ти знаєш, чого твій дідо лишився тут?

– Бо йому сподобалися гори.

– Анько, скільки тобі літ? Чи ти вже геть стала дурна за своїм дідом! Яцеку сподобалася твоя сестра Славка!
Жінка мало не впала зі стільчика. 30-річна Слава і 70-річний Яцек?! Ну, не дивно, що молода жінка сподобалася старому. Але що Славці у голову стукнуло?

– Його американська пенсія! Хату вже їй купив! – не вгавала подруга. – Ти уявляєш, був у неї день народження. То їй могорича приніс у лікарню на роботу Яцек! Сам усе зготував, смаколики, м’ясце. Дівки аж пищали від заздрості. А як напилися, то просили Яцека і їм знайти таких багатих дідів.

У Анни, хоч і не дуже жалкувала за чоловіком, все ж серце занило: це ж треба! Вона по-родинному ходила у гості до тої Славки, а вона їй у спину всадила ножа! «Я розумію, – думала собі, – що сестрі не солодко з дитиною, чоловік давно покинув. Перебивається на зарплату санітарки. А тут таке багатство: хата, машина, доляри!»

Наступного дня пішла на океан, вляглася на теплий пісочок, підставляючи променям своє ще розкішне тiло. Дивилася у синю далечінь, хвилі одна за одною накочувалися на берег. Вітер гнув пальмове листя і раз по раз зривав капелюха з голови, скуйовджуючи її довгі коси. «Ух, життя прекрасне!» – подумала і вирішила.

– Та не гризися так, Славцю, – підбадьорила зажурену сестру по телефону. – Дарую тобі Яцека, живи з ним. Дам йому розлучення. Мені, знаєш, теж добре. Все маю, на океані під сонцем лежу, не життя, а казка. Чуєш, як хвилі б’ють? Ото-то. А ти гляди собі діда. Може, ще діток йому народиш. Ха-ха! – залилася сміхом від свого дотепного жарту.

– Народжу. Взимку, – гордо відповіла Слава.

Анна аж поперхнулася від несподіванки, але сьогодні була щаслива, тому змилувалася:

– То й роди. У нову хатинку – нову дитинку. Хату маєш, машину теж. Буде тебе возити.

– Віддав мені.

– А як же Яцек?! Він не звик без машини!

– Каже, що треба ходити пішки – чоловіче здоровля береже.

Юлія ШЕВЧУК, Львівська область

You cannot copy content of this page