Ростити дитину одній мені було непросто, але що я могла зробити?
Ми з чоловіком розлучилися, 4-річний син залишився зі мною, тому я старалася тягнути з усіх сил.
Мені на той час було 27 років, працювала я вчителькою в школі, зарплата у мене була невелика, то ж я з сином повернулася жити до своїх батьків.
Це був не найкращий варіант для мене, бо моя мама не схвалювала розлучення, і картала мене за це, наполягала на тому, щоб я помирилася з чоловіком.
Але я не могла цього зробити. Олег, мій чоловік, знайшов собі іншу і пішов до неї.
Потім у них щось там не склалося, і він виїхав у Францію. Відтоді я про нього нічого не чула.
Щоправда, мої свекри, батьки Олега не відмовились від внука і час від часу забирали Андрійка до себе.
Я не була проти цих зустрічей, адже розуміла, що Андрійко у них єдиний внук.
До того ж батько його як у воду канув – ніякої допомоги від нього не було зовсім, він жодного разу сину навіть не зателефонував.
Мені запам’ятався випадок, як одного разу ранньою весною син прийшов зі школи в черевиках, які геть розклеїлися, і ноги у дитини були зовсім мокрі.
Грошей на нове взуття у мене не було, тому я єдиний раз в житті наважилася попросити гроші у свекрів, в надії, що вони куплять онуку нові черевики, але вони відмовили, сказали, що нещодавно нові меблі додому купили, так що у них зараз зайвих грошей немає.
Тоді я позичила у співробітниці на роботі, а до них більше ні за чим не зверталася.
Син виріс, поступив в університет, вчився добре, а далі захотів їхати за кордон на стажування.
Так і залишився в Австрії, а я до нього час від часу приїжджала.
Тим часом в Україну повернувся мій чоловік, я його випадково на вулиці зустріла.
Виглядав він не дуже добре. Олег мені зізнався, що приїхав, бо хворіє, потрібні гроші і догляд.
І відразу запитав, де наш син, як у нього справи.
Я Олегу нічого не відповіла, побажала одужання і пішла. А ввечері зателефонувала сину і розповіла, що бачила його батька і про те, що з ним сталося.
Подумала, що син вже дорослий і нехай сам вирішує, чи хоче він спілкуватися з татом, чи ні.
Андрій відповів, що допоможе грошима, щоб я пішла і дізналася, про яку суму йдеться.
Здивована я кажу, синку, та ж він тебе кинув, жодного разу з днем народження не привітав.
Він же стільки років гроші за кордоном заробляв, куди ж він їх подів?
А син мені відповів, що те, як Олег з ним повівся – свідчить про те, що він не дуже гарний батько, але це не означає, що він так само має бути не дуже гарним сином.
І я погодилася з своєю дитиною, має змогу – нехай допоможе, а Господь все бачить.
Насправді, в душі я радію, що змогла виростити такого гарного сина.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.