fbpx
Життєві історії
То була наша перша поїздка до свахи. Ми бачилися всього лише раз, на весіллі наших дітей. За столом я непомітно витягнула з гаманця 200 доларів і поставила в конверт, мовляв, а ми ж забули Вас, свахо привітати

Пів року тому ми одружили єдиного сина. Весілля вийшло трохи не таке, як ми собі уявляли. Ми з чоловіком доволі заможні люди. У нас є своя власна фірма, чоловік директор, я бухгалтер, справи йдуть добре, на життя нам вистачає.

Син не захотів йти в бізнес, він поступив в медичний університет, хотів стати лікарем, як мій батько. Правда, Євгену не вистачило кількох балів, щоб поступити на державну форму навчання, але ми цю проблему швидко вирішили – перевели сина на платну форму і Євген став студентом.

Син постійно з захопленням розповідав про свою одногрупницю Олю, говорив, яка вона гарна і розумна. А коли закінчив університет, привів цю Олю до нас додому і сказав, що буде одружуватися.

Новині ми зраділи, відразу почали планувати весілля. Але Євген нас зупинив, мовляв, вони з Ольгою великого торжества не хочуть, а просто підуть в РАЦС, а потім ми в родинному колі відзначимо це в якомусь затишному ресторанчику.

Такий варіант мені не підходив, бо я багато років мріяла про те, як покличу всю свою численну рідню на весілля єдиного сина. Грошей я на це ніяких не пошкодувала б. Я не могла зрозуміти, чому син не хоче весілля.

Розписалися молодята в липні, в ресторан приїхала наша сваха, мама Ольги. Проста така жінка, відразу видно, що багато працює. Одягнена вона була по-простому, я навіть тоді подумала, добре, що ми не робили весілля, а то перед родичами мені було б соромно.

Віра подарувала дітям всього 10 тисяч гривень, в той час як ми їм дали квартиру в центрі міста і авто для сина. Посиділи ми в ресторані, сваха в основному мовчала, було видно, що в нашому товаристві вона почувала себе не комфортно.

До дітей я особливо не втручалася. Євген з Ольгою влаштувалися на роботу, а ми з чоловіком допомагаємо їм чим можемо.

Від Ольги я дізналася, що у її мами в суботу ювілей, 50 років. Мені не так хотілося її привітати, як дуже захотілося побачити, як вона живе. Тому ми вирішили поїхати до неї під приводом святкування її дня народження. Купили сервіз і квіти, вирушили в дорогу. Це була наша перша поїздка до свахи в село.

Коли ми на своєму дорогому авто під’їхали до будинку свахи, були здивовані, як вона живе. Сказати, що небагато, це нічого не сказати. Віра теж дуже збентежилася, побачивши нас на порозі. Але запросила нас увійти. Гостей вона не чекала, тому ми просто пили чай.

За ті дві години, що ми спілкувалися, я захопилася цією жінкою. Не зважаючи на те, що будинок був старий, в кімнатах було ідеально чисто. Город, господарка – теж в ідеальному стані. До того ж, Віра щодня ходить на роботу, працює листоношею. Швиденько зробить свою роботу і біжить додому, бо вдома на неї чекає мама, за якою вже протягом багатьох років Віра доглядає.

Доньку сваха ростила сама, Оля добре вчилася в школі, тому без проблем поступила на державну форму навчання в медичний університет. Мріє дівчина вивчитися і вилікувати бабусю.

В хаті Віри було по-особливому затишно і тепло. Мені навіть не хотілося від неї їхати додому. За столом я непомітно витягнула з гаманця 200 доларів і поставила в конверт.

– А ми ж забули Вас, свахо привітати. Ось, це Вам, з днем народження, – посміхнулася я і простягнула Вірі конверт з грошима.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page