Моя тітка Віра, батькова рідна сестра, ще багато років тому поїхала за кордон на заробітки в Італію, там і залишилася, все у неї дуже добре складалося. Живе вона там дуже добре і зараз, відкрила свою справу, має маленький магазинчик з одягом в Римі.
Тітка Віра досить часто нам допомагала нам, давала гроші. Бували такі часи, коли мені навіть до школи мама не могла щось з собою дати, адже в батьків просто не було грошей. Тітка завжди нас підтримувала, ніколи не відверталася. А коли приїжджала в Україну в гості до нас, то завжди мені привозила різні недешеві гостинці та подарунки. Мені у дворі всі діти заздрили, що я маю таку родичку, яка живе в Італії й привозить мені різні красиві іграшки, що діти наші й не бачили такого на той час. А я щиро пишалася, що мю таку родину.
Але я тоді була ще зовсім мала і не помічала, що мої батьки настільки заздрісні люди. Тітка Віра завжди допомагала при найменшій потребі, при цьому ніколи нічого не просила натомість. Коли я вступала навчатися в інститут, вона допомогла і тоді мені дуже. Я була щиро вдячна їй за її допомогу. Не знаю, щоб я робила без неї свого часу.
Коли я стала дорослішою я зрозуміла, що тітка для мене найрідніша людина, яка найбільше для мене зробила. Я могла годинами говорити з нею, вона була цікава і добра людина, завжди давала слушні поради мені. З батьками я ніколи не ділилася так, як з тіткою Вірою. А коли мені Артем зробив пропозицію, родичка повністю мене підтримала. Вона була щаслива за мене, як за свою рідну дитину, це було дуже помітно. А батьки тої чомусь були проти. Вони щиро рахували, що потрібно спочатку закінчити навчання, знайти хорошу роботу, а тоді влаштувати своє сімейне життя. А не про сім’ю думати зараз в першу чергу. В мене немає нічого за плечима, яке весілля. Тут знову мене підтримала мене татова сестра. Вона поговорила з батьками та запевнила їх, що діти щасливі, нехай одружуються, це їхнє життя.
На весілля тітка Віра нам подарувала путівку в Єгипет. Це була моя найзаповітніша мрія, і вона знала про це. Я була найщасливішою нареченою в світі. Але мої тато й мама, як виявилося думали, що вона подарує нам ключі від свого будинку за містом, яким вона не користується вже багато років. Мій тато прямо їй і сказав, що вона викинула гроші на вітер, що не могла подарувати щось більш вартісне і потрібне, а то поїдемо в той Єгипет, лише гроші витрачати.
Прикро, що тато в той день багато недобрих речей сказав сестрі. Невже для нього настільки важливо, що подарувала нам тітка, ніж їхні відносини? Яка йому різниця? Я своїх батьків не розумію теж, чому тітка Віра має віддавати мені свій будинок? Вона одна, сім’ї у неї немає, зараз на чужині. Мало, як там життя складеться. У неї теж має бути щось за душею. Вийшло так, що вона нам допомагала багато років, а тепер ще й винна залишилася. Батьки швидко звикли до хорошого. А я зателефонувала їй і вибачилася за тата, сказала, що вона завжди може на мене розраховувати, я її щиро люблю і вдячна за все, що вона робила ці роки для мене.
Фото ілюстративне.
