Моя мама мені нерідна. Вже кілька років я з нею не спілкуюся і в глибині душі я дуже через це переживаю. Ситуація у нас склалася дуже неоднозначна, мама наговорила мені багато непотрібних речей, які неприємним осадом запали мені душу. З іншого боку, я розумію, що вона в принципі мене любити не зобов’язана.
Вона вийшла заміж за мого батька в 31 рік. Батько навіть не розлучився з моєю біологічною матір’ю, просто пішов, переїхав в іншу область і почав жити з тіткою Тамарою. Так вже вийшло, що від попереднього шлюбу у батька залишилися ми з братиком. Але так як мати любила більше брата, то вирішила обміняти мене на квартиру. На що мій батько погодився. Я переїхала до нього. Мене навіть ніхто не запитав, просто відправили і все.
Тітка Тамара, яку я згодом почала називати мамою, теж зробила свій вибір, сказавши батькові, що згодна на мій приїзд. Загалом, вони мене виховували обоє. Було дуже важко. Батько почав хворіти, не працював, нам не вистачало грошей на елементарні речі. До того ж, у батька був складний характер, часом тітці Тамарі було непереливки. І навіть коли його не стало, вона пробачила йому всі образи. Але після відходу батька, все змінилося і між нами також.
На той час я уже вийшла заміж і у мене була маленька дитина, і ви навіть не уявляєте, як мені було важко пережити втрату батька, ще й з немовлям. Я не знаходила в собі сили щось робити. І в той час, коли мені необхідна була її підтримка, тітка Тамара зникла з мого життя. Вона не хотіла приїжджати і ми жодного разу не посиділи удвох і не поговорили, як раніше.
Я пішла жити до свого чоловіка, а квартира, в якій ми жили, залишилася моїй мачусі. Пізніше з’ясувалося, що моєму батькові у спадок перейшов будинок його матері. Він про це знав, але ніколи не говорив. Тепер тітка Тамара, її сестра і племінниця планують переоформити його на себе і продати. Звичайно так, щоб мені від цього нічого не перепало.
Я розумію їх, в принципі вони не зобов’язані мене любити. Я абсолютно їм чужа людина. Племінниця мами завжди мені це говорила, що я ніхто в цьому будинку. Але тепер вони претендують на будинок моєї рідної бабусі, до якої, в принципі, не мають ніякого відношення.
Мені прикро і за будинок, і за те, що вони зі мною так поступають. Я ж щиро любила і маму, і її племінницю, яку вважала сестрою.
У мене крім них дійсно нікого немає. Рідній матері я і поготів не потрібна, добре, що хоч рідні чоловіка дуже люблять нас. Я так вдячна Богу за них, зараз вони єдині люди, які щиро дбають про мене і мою дитину. Ось так буває, рідним я не потрібна, а практично чужі люди мене прихистили.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
